Олексій Михайлович Волков - Подорож у безвихідь

— Пристібнися, — сказав довговолосий, — і ще раз нагадую тобі про дорожні патрулі. Навіть не сподівайся. Я встигну на тобі розписатися.

Андрій змовчав. Защепити ремінь однією рукою виявилося не так просто. До того ж його довжина була розрахована на дуже тендітну статуру. Можливо, тут їхала жінка. Водій зрозумів це і, розправивши шлейку, спробував зробити це за Андрія. Пряжка не застібалася, але, доклавши зусиль, він таки застібнув її. Їхати так довго було неможливо.

— Тисне в плече, — сказав Андрій, — дуже тисне.

Довговолосий кинув на нього нерозуміючий погляд. Довелося показати йому вільною рукою місце, де врізалася шлея.

— Так і кажи, що в руку тисне, яке там плече?

Він послабив Андрієві ремінь і хотів пристібнутися сам, але це йому не вдалося. Напевно, закриваючи дверцята, защемив ремінь. Він знизив швидкість і відчинив на ходу двері. На якусь мить водій відволікся від дороги, і машина вильнула убік. Назустріч ішов на швидкості великий критий «КамАЗ».

— Розіб’ємося, — сказав Андрій, зі здриганням слідкуючи за наближенням вантажівки, — і не доїдемо до Жукова.

«КамАЗ» засигналив. Довговолосий вилаявся й зупинив машину. Вантажівка пронеслася поруч, аж земля задвигтіла. Водій втягнув у кабіну ремінь, що був весь у багнюці. Лаючись, він узявся витирати пряжку об бокову поверхню сидіння з боку дверей, не знайшовши, очевидно, нічого кращого. Мотор «Лади» працював, а водій з ногою на гальмі обтирав пряжку. Машина стояла на узвишші, і схил був доволі крутий.

Як грім спізнюється за блискавкою, так думка відстала від дії. Андрій наважився миттєво. Перш ніж зрозуміти, що робить, не кажучи вже про обрахунки можливих наслідків, вільною рукою що було сили штовхнув довговолосого в плече, вклавши в цей удар всю силу, навіть закричавши при цьому. Той не встиг і втямити, що сталося, не те щоби вхопитися за щось, і за мить орав ліктями та коліньми асфальт. Прикріплений до петлі браслет смикнув Андрія назад, страшенно заболіла кисть. Розгальмована машина почала котитися вниз, але ж як повільно! А схил здавався таким крутим! Ззаду почулася несамовита лайка. Викинутий з машини водій підхопився й побіг, легко наздоганяючи машину, яка ще не набрала швидкості. Андрій потягнувся вільною рукою до дверцят, щоб зачинити їх. Не пускали наручники! Машина знову вильнула вбік і застрибала по щебеню узбіччя. Поруч пролягав глибокий кювет. Облишивши спроби дотягтися до дверцят, Андрій в останню мить вільною правою рукою крутонув кермо. Ще трохи — і машина з’їхала б у яму з кущами. А цей божевільний, наздогнавши машину, вже хапався рукою за двері й піднімав ногу, щоб заскочити всередину. Він уже відштовхувався опорною ногою… Ризикуючи злетіти з дороги, Андрій різко крутнув кермо вправо. Дверцята, за які тримався довговолосий, смикнули його на машину, але, хоч і втрачаючи рівновагу, він ще тримався на ногах. І тоді Андрій різко повернув вліво. Машина боком, усією масою штовхнула незнайомця, він упав і покотився по дорозі. «Лада» знову їхала прямо. Від цих маневрів машина дещо втратила швидкість, але тепер знову поступово набирала її. Довговолосий уже підвівся і знову біг позаду, щоправда, набагато повільніше, ніж до цього. Обличчя перекошене від фізичної напруги та ненависті. Він відставав, але продовжував бігти.

Не діждеш! Тримаючи кермо вільною правою рукою, Андрій перекинув ліву ногу до педалей і пересунувся якомога ближче до водійського місця, наскільки дозволяли браслети. Сидів у неймовірно перекособоченій позі. Та хай би там що, він спекався свого викрадача й керував машиною. Схил закінчувався. Двигун усе ще працював. Андрій витиснув педаль зчеплення і, на мить відпустивши кермо, увімкнув передачу, одразу третю, адже машина встигла набрати порядну швидкість. М’який поштовх — усе. Він переклав ногу на газ і натиснув від душі. Хотілося ще раз озирнутися й переконатись, що переслідувач далеко, але-в такій викрученій між сидінням і кермом позі зробити це було надзвичайно важко. З тієї ж причини і швидкістю захоплюватись було небезпечно. Назустріч зрідка траплялися машини, і тоді Андрій з усіх сил намагався сидіти рівніше та ближче до ведійського місця, аби не привертати зайвої уваги, але на нього все одно витріщалися й думали казна-що. Тим часом заболів хребет. Скільки вже накрутив спідометр? І взагалі куди й доки так рухатися?

Нарешті Андрій спам’ятався. У теперішньому його становищі не можна робити дурниць. Їхав він досить повільно. Але ж цей псих міг зловити попутку й наздогнати його!

Викрутивши шию до хрускоту, він спромігся озирнутися. Великий завантажений «ЗІЛ» наздоганяв «Ладу», більше машин не було. А що як довговолосий там? Долоні вмить спітніли. Не в змозі переключитись, Андрій так і їхав на третій швидкості. Попереду відходила праворуч якась другорядна дорога. Він різко завернув на неї і тепер міг бачити трасу, по якій щойно їхав. «ЗІЛ» на повній швидкості пронісся далі. Пощастило. Уявив, як довговолосий голосує перед вантажівкою. Якби її водій зупинився, врятуватися Андрієві навряд чи вдалося б.

Машину добряче трусило на горбатій кам’яній дорозі, а недавній заручник, наче сп’янілий від несподіваної волі, так само очманіло тиснув на газ. Невдовзі траса зникла із дзеркала заднього виду. Залишалось сподіватися, що переслідувач не бачив, куди звернула червона «Лада». Дорога обабіч була обсаджена деревами. Повернувши на наступній розвилці ще раз, Андрій проїхав шість кілометрів. Попереду виднілося велике село. Він з’їхав із дороги вниз на якесь пасовисько і продовжував їхати здовж балки. Тут була навіть не польова дорога — лише заїжджена трава вказувала, що іноді по ній хтось катався. Слід тягнувся вздовж маленької річечки, береги якої густо поросли кущами. Русло завертало вправо, і, проїхавши ще трохи, машина повністю сховалася за кущами. Заїхавши в самі хащі, Андрій заглушив мотор і перевів подих. Навколо стояла тиша. Він сів зручніше й відкинувся на спинку, відчуваючи, як гупає у скронях і тремтять руки. Хребет болів так, що можна було збожеволіти. Почавши докучати йому ще перед Ліниною операцією, він періодично нагадував про себе. Та довго відпочивати Андрій дозволити собі не міг. Запхавши руку під сидіння, ще раз спробував намацати, до чого кріпиться тросик. Нічого не вийшло. У