Олександр Сергійович Іващук - Місто собачих снів

відбував у плавання на рідні терени. Батьки, друзі, запаси харчів на тиждень… Павлюша залишився єдиним у Групі студентом. Решта хлопців вже працювали. За це “супер-бас” Групи й одержав нещодавно “заочне” прізвисько Студік.

– Добре, не в п’ятницю, – Гриня почухав потилицю. – А коли? Студік, ти коли приїжджаєш? Вихідні пропадають!

Врешті-решт якось зійшлися на наступному понеділкові і почали збиратися.

– Чуваки, – Михась покинув запихати гітару в кофр і випростався, – мені тут Вітька… Який, який – Сухаренко! Так от, він мені анекдот класний розповів. Карочє, ідуть два гоміка по вулиці…

Група дружно захихотіла. “Мда, – подумалося Грині, – яка країна, такі і анекдоти. Культура підарів. При “совку” про Чапаєва, про Штірліца травили… Діти – про Вінні-Пуха. Про євреїв були, одеські. Хоча ні, про євреїв анекдоти будуть завжди”. Гриня зачехлив “Урал” і любовно поставив його в куток.

– Чуваки, в нас концерт скоро, ви не забули? – Гриня поплескав Михася по плечу. – Ти до хати йдеш, Мішка?

Група не забула про концерт. Про довбаний відбірковий тур довбаного Фестивалю “Рок і Місто’200N”. Через два тижні. В довбаному нічному клубі “Гайка”. Про це Грині було сказано негайно, причому автор з етичних міркувань не наводить точного тексту. Вся ця показово гнівна тирада була близька за змістом до “не набридай”.

Гриня засміявся.

– Ну добре, добре! Я ж просто так запитав. А раптом ви…

Тирада №2.

Гриня схопив Михася за руку, крикнув “До понеділка! Студік, ти Хату закриваєш!” і, ще підсміюючись, вийшов з гаража. Хлопці закурили і неквапом рушили.

– Як там твоя робота? – спитав Гриня.

Михась махнув рукою.

– А, підераси. Знову мене грузять, мовляв, скоро сесія, юначе, треба піднімати добробут кафедри.

– Хочуть, щоб ти зі студіків хабарі лупив? – розуміюче запитав Гриня.

– Аякже ж, – товстенький Михась глибоко затягнувся. – Розумієш, чувак, іноземна мова – це такий предмет, де опустити людину зовсім неважко. Ану, перекладіть мені будь-ласка текст по своїй спеціальності… Ага, я так і знав, що ви Нуль! Absolute zero *, курва! Чи можна домовитися? В касу, ідіть всі в касу!

Михась сумно засміявся.

– Чувак, хай пробачить мене мій Фах, але ці студіки мають бути такими спеціалістами в своїй галузі, щоб до них приставили по десять перекладачів! – Михась ще раз затягнувся і гидливо викинув недопалок. – Хоча, якщо людина не знає елементарних понять, в мене їй теж, як то кажуть, ловити нічого… Вчитися іди, село! Ін інгліш, пліз **!

Климовський теж засміявся.

– В нас теж такі є, – сказав він. – “Тато бики годує, п’ятнайцять соток поля, хоче жеби дитина в гінституті сі вчила”. А дитині в голові тільки бари і дівки… Яка там наука! Тато п’ять років за нас платить! Гуляємо!.. Або мажорні є, з барсетками… Худі, злі, прокурені гопніки з вічно голодними, наглими, бігаючими очима. “Ми, тіпа, па-антові”! Теж унікали порядні. А, не будем про сумне!

Хлопці, підсміюючись, дійшли до зупинки таксобусів.

– Може, маршрутку впіймаємо? – запитав Гриня. – Налазився сьогодні як пес… Пішки вже щось не пре. Давай, вони вже не заповнені їздять!

Михась зам’явся.

– Та можна в принципі… Але я з Сухаренком все на пиво пустив. Ти сідай, а я піду… Тут напряму однаково вже недалеко… А таксобус аж по об’їзній їде…

Гриня засміявся.

– П’янота ти наша. Нічого, щось придумаємо…

Вдалині, поміж світла інших автомобільних фар, з’явилися габаритні вогні маршрутки. Гриня витягнув з кишені жменю копійок і відрахував необхідну суму. Михась зупинив таксобус.

– За двох, – Гриня всипав копійки водію у долоню. Хлопці пройшли усередину.

Маршрутка не була забитою, проте вільних місць для сидіння не було. В напівтемряві салону Михась обережно протискався по проходу з гітарою. Гриня слідував за ним.

Тут Михась раптово зупинився, Климовський наштовхнувся на нього.

– Ти чого? – незадоволено спитав Гриня.

Та Михась не слухав його.

– Маркіта! – радісно гукнув він. – Додому їдеш?

Гриня заглянув за Михасеве плече і завмер. Маркіта виявилася напрочуд привабливою дівчинкою. Це було помітно навіть при тьмяному освітленні маршрутки. Великі світлі очі, темне хвилясте волосся і дивовижно чуттєві губи. “Звідки в Михася такі знайомі?” – із заздрістю подумав Гриня.

– Привіт, сусіде! Поруч живемо, а в маршрутках бачимось! – Климовський був вражений ще більше. Маркіта оглянула Михася і кивнула на кофр з гітарою. – А ти звідки такий гарнесенький?

Тут Гриня страшенно пожалкував, що залишив гітару вдома.

– Та з репетиції їду, – заторохтів Михась. – Я ж в Групі граю. Чула про таку?

– Ні, не чула. Ану, розказуй, Мішка, що за Група… Що це таке? Сусіди – великі музиканти, а я нічого не знаю!

Гриня відвів погляд від дівчини. Хлопець зрозумів, що починає набувати дурнуватого вигляду, який притаманний людям при спілкуванні з… Ну, ви самі розумієте. Імовірним об’єктом інтиму.

Далі Супер-Гітарист запально розповідав про Групу, Маркіта слухала, а Гриня робив вигляд, що він є атрибутом інтер’єру маршрутки. Аж нарешті Михась згадав хто платив за його проїзд.

– До речі, – артистично вишукано сказав він і штурхнув Климовського ліктем в бік. Гриня ледь не впав. – Це Гриня, наш фронтмен (Михась полюбляв іноземні слівця – це було професійним), він тут стоїть, морозиться, але він в нас просто чума-а-а!

“Дякую, чувак”, – подумав “Просто Чума”. Климовському чомусь стало незручно. Він повернув голову і зустрівся із зацікавленим поглядом дівчини.

– Привіт, – якось невиразно вимовив Гриня. “Мудак! Що це було? Де інтонація, де посмішка, де вогник в очах? Мудак! Ненавиджу тебе! Отруюсь, їй-богу, отруюсь!”.

– Мар’яна, – дівчина приязно посміхнулась. – Можна також Маркіта. Ми з цим чудом, – вона кивнула на Михася, – ще в садочок разом ходили, потім в школу… Та й сусіди ми, одним словом… Щоправда, бачимось рідко.

– Гриня недавно в нашому районі живе, – втрутився Михась. – Ой, чуєш, чувак, тобі виходити зараз!

Гриня визирнув у віконце. Справді, час було на вихід. Він повернувся до Маркіти і посміхнувся:

– Приємно було познайомитися, – Мар’яна знову мило посміхнулася і помахала ручкою. – Може, ще побачимось… – І Гриня вкотре був обласканий посмішкою. – До понеділка, чувак! – кинув Климовський Михасеві і рушив до виходу. – Шофер, на зупинці, будь-ласка!

* * * * *

Гриня