Амелі Нотомб - Саботаж кохання

Чим це тіло мало б бути? Предметом чистого задоволення і чистої цілковитої радості.

Як тільки в тілі з'являється якась перешкода, як тільки тіло стає на заваді, - вважай капець!

Я щойно помітила, що для прикметника «гладенький» у мові немає відповідного іменника. Воно й не дивно: словник щастя й задоволення завжди був найубогішим, причому в усіх мовах планети.

Дозволю собі створити слово «гладенькість» (таку собі заморочку), щоб ви мали уявлення про те, яким може бути щасливе тіло.

Платон називає тіло екраном, в'язницею, і він сто разів має рацію, але за винятком дівчачого. Якби Платон побував дівчинкою, знав би, що тіло може бути чимось цілком протилежним — засобом доступу до усіх без винятку форм свободи, трампліном найсолодшого запаморочення, грою в класики для душі, точкою перетину найрізноманітніших думок, скринькою віртуозності і швидкості, єдиним вікном нещасного мозку. Але Платон ніколи навіть не згадував про дівчаток, їх було надто мало в Ідеальній Державі.

Певна річ, не всі дівчатка гарненькі. Але дивитися приємно навіть на незугарних дівчаток.

А коли дівчинка гарненька або й справжня красуня, то найвидатніший поет Італії присвячує їй увесь свій твір, найвизначніший логік Англії втрачає через неї голову, російський письменник біжить зі своєї країни, щоб назвати її іменем політично небезпечний роман, і так далі. Тому, що дівчатка зводять з розуму.

До чотирнадцяти років я любила жінок, я любила смішних незграб, але гадала, що закохатися у когось окрім дівчинки — безглуздо.

Тому, коли я побачила, як Елена виявляє знаки уваги незграбі, я обурилась.

Я могла припускати, що вона не любить мене.

Але те, що вона віддає перевагу незграбі, переходило всі межі припустимого.

Вона що, осліпла?

У неї ж був брат. Не могла вона не помічати фізичних вад хлопців. Не могла вона закохатися у калічного.

Любити каліку могло бути лише виявом співчуття. А співчуття Елена була цілком позбавлена.

Я не розуміла.

Вона що й справді любить його? Хіба знаєш? Але задля нього на прогулянках вона удостоїлася стерти імідж байдужості зі свого обличчя, задля нього вона удостоїлась зупинитися й вислухати. Ніколи не бачила, щоб вона комусь засвідчувала стільки пошани.

Ця картина повторювалася на багатьох перервах. Це стало нестерпно.

Що ж то в біса за незграба? Я не знала.

Я провела розслідування. Йшлося про шестирічного француза, який мешкав у гетто Вай Цяо Тха Лу — це все ж хоч щось. Бракувало ще, щоб він мешкав у нашому гетто.

Але він бачився з Еленою у школі, отже по шість годин на день. О! Пекельні муки!

Звали його Фабріціо. Раніше я ніколи не чула такого імені, тому одразу заявила, що смішнішого годі й уявити. Але вершиною кумедності було те, що він носив довге волосся. То він був не просто незграба, гідний сміху, а такий, що луснеш зі сміху.

Прикро, але, здавалося, так думала лише я. Фабріціо, бачся, був лідером наймолодшого класу.

Моя кохана обрала владу — мені було соромно за неї.

Але дивна реакція, за це я її кохала ще дужче.

Я справді не розуміла, чому у батька такий стурбований вигляд. В Японії він був життєрадісний. У Пекіні — геть інший чоловік.

Наприклад, від самого приїзду, чого він тільки не робив, аби оприлюднили склад китайського уряду.

Я гадала собі, наскільки та «ідея фікс» істотна.

Принаймні, в його очах, вона була істотною. Не судилося: щоразу, як він ставив це питання, китайська влада відповідала, що це — таємниця.

Він дипломатично обурювався:

— Але ж у жодній країні світу не приховують склад уряду!

Такий аргумент, здавалося, не бентежив китайських владоможців.

Отже, акредитовані у Пекіні дипломати були змушені звертатися до фіктивних і безіменних міністрів: цікаве заняття, яке вимагало великого ступеня абстрагування і дивовижної спекулятивної відваги.

Добре відома молитва Стендаля:

— Господи, якщо ти є, змилуйся над моєю душею, якщо вона у мене є.

Так само й щодо стосунків з китайським урядом. Але місцева система була витонченіша за теологію тим, що постійно ставила у глухий кут своєю непослідовністю. Наприклад, у багатьох офіційних заявах фігурувала фраза: «На відкритті нового текстильного заводу у народній комуні міста… був присутній міністр промисловості товариш Машен…»

І всі дипломати Пекіна кидалися до своїх урядових рівнянь з двадцятьма невідомими і помічали собі: «11 вересня 1974 року міністром промисловості є Машен…»

Мало-помалу, місяць за місяцем політична головоломка могла уточнятися, але завжди лишалась значною мірою непевною, тому що склад уряду був суцільною непостійністю. І два місяці потому, без будь-якого попередження, ви раптом натрапляєте на офіційну заяву, у якій написано: «Як заявив міністр промисловості пан Трюк…»

І починай все спочатку.

Найбільші містики втішали себе хитромудрими міркуваннями:

— У Пекіні ми збагнули природу того, що Мудреці називали deus absconditus[15].