Петро Михайлович Лущик - Ратники князя Лева

— Знаєш, брате, відповісти на стільки запитань одразу я не можу. До того ж я цілісінький день стирчав на оглядовій вежі і, природно, зголоднів. Та й ти не дуже-то наївся в дорозі. Почекай!

Неждан покликав Злату. Жінка зайшла, неначе нічого й не відбулося, мовчки наставила на стіл різноманітних наїдків. Тугар зовсім і не сподівався на це в горах.

— Звідки це у вас? — здивовано запитав він, беручи в руки плід хурми.

— Тут же митниця! Звідси і назва — «ту стань!». Іноді купці не мають грошей, щоб заплатити мито. Що поробиш — беремо товаром!

Всілися за стіл. Злата скромно примостилася скраєчку.

— Я розповів усе, — повідомив Неждан.

Жінка запитливо подивилася на Тугара.

— Я все зрозумів, Злато, і не засуджую тебе, — сказав той. — Нехай усе залишиться, як було. Але при нагоді я повідомлю Едуардові, що у нього росте син.

— Ти збираєшся повернутися в орден? — здивувався Неждан.

— Усе в руках Божих...

— Боюся, що не всі наші плани можуть здійснитися.

— Чому, брате? — запитав Тугар.

— Бо ти в Тустані.

— Розкажи.

Так за вечерею Тугар дізнався про дійсний стан речей, про який ні він, ні будь-хто назовні не те що знати, навіть здогадуватися не міг.

— Замок Тустань заснував ще князь білих хорватів Лаборець, — говорив Неждан. — Тут він тримав мито із солі та бурштину. Потім племена і князі змінювалися, а фортеця стояла. Кожен намагався укріпити її краще за попередника. Останній, хто це зробив, був король Данило. Тустань витримала навалу Батия. Він був тут, і, кажуть, було чути скрегіт його зубів, коли він зрозумів, що не може ні взяти фортецю, ні знищити її. Натомість він знищив навкруги все, що міг знищити. А фортеця залишилася.

— Мені говорили, що ви не підкоряєтесь Леву, — сказав Тугар.

— Ти чув те, що чули всі, зокрема й монголи. Чому Лев не зніс захисні мури Тустані і не відчинив перед гінцями великого хана брами? А Тустань збунтувалася і не слухає наказів князя! Непорядок? Звичайно, але що князь може зробити, якщо навіть непереможне військо внука самого Чингісхана відійшло від фортеці, не взявши її?!

— І монголи повірили?

— Ти ж повірив! — усміхнувся Неждан. — А монголи могли і не повірити, але що вони можуть зробити? Доказів того, що князь Лев обманює їх, немає. А фактом є те, що ми беремо мито навіть із княжих людей. Вчора, наприклад, сарацини також заплатили нам, хоч і мали охоронну грамоту від самого князя. Добравшись до монголів, вони поскаржаться на князя, що на його землях панує свавілля, а цього князеві й треба.

— Але навіщо все це?

— Почекай! Зрозумієш сам. Ти питав мене, чому тут Світозар і чому він не у Бакоті. Ти пам’ятаєш, Бомон говорив нам про битву, про смерть командора, про Милія, котрого Лев віз до батька на розправу. Воєвода Милій виявився дуже хитрим, дорогою він зумів переконати княжича, що діяв під впливом якогось сарацина і винен лише в тому, що піддався цьому впливу. І коли княже військо входило у спалений Холм, Милій повністю переконав княжича у своїй невинності.

— Невже? — здивувався Тугар.

— Більше того, Лев сам прохав перед батьком не карати воєводу. Король повірив і навіть знову призначив Милія воєводою Бакоти.

— Не може бути!

— Може.

— А далі?

— А далі було таке. Милій повернувся до Бакоти, показав Світозару королівську грамоту, перебрав у того правління, і Світозар повернувся у Холм. Не встиг він з дружиною сховатися за найближчими пагорбами, як Милій відчинив перед Куремсою ворота і знову впустив монголів у місто.

— Уявляю, як розгнівався король Данило!

— Не уявляєш! Боячись гніву батька, Лев сам напросився знову у похід. Далі все повторилося, як і минулого разу. За винятком того, що Лев не став вести полоненого Милія у столицю, а наказав здерти з нього шкіру у Бакоті. Не знаю вже, коли, але Милій не витримав і віддав душу. Не думаю, що Богові. Світозар знову став воєводою, але боязливого Куремсу замінив Бурундай. Далі ти знаєш: Бакота стала першим містом, яке втратило мури. Світозар повернувся до Лева і після смерті Данила перебрався сюди. Ми зі Златою пішли за ним.

— Але що тут робиться? Якщо ви не просто митниця, то що? І яке наше завдання?

Неждан відповів не одразу. Він налив собі і братові у келихи прозорого червоного вина, надпив:

— Добре вино, французьке. Два роки тому тамтешні купці везли його до Китаю. Не мали чим розплатитися. Залишили декілька бурдюків цього вина.

— Навіщо ви тут? — допитувався Тугар.

— Тут, у Тустані, подалі від допитливих очей князь Лев готує свою відбірну дружину.

— Для чого?

— Щоби в потрібний момент допомогти князю.

—