Влад Наслунга - Вітер часу

хотіли приєднатися до пікніка, але усі вже згортались, так що вони розмістилися самі, запросивши Сашу. Він, певна річ, не відмовився і попрохав, щоб геологи їхали без нього, він, мовляв, приїде з Георгієм, тобто буровим майстром. Так і зробили.

Усі відпочивали вдома, коли ввечері привезли Сашу. Його знайшов водій іншої водовозки, що їздила по воду на біосферну станцію. Саша лежав біля дороги кілометрах в тридцяти від станції. Впізнати його було неможливо, обличчя розпухле від побиття, руки перебиті вище ліктів, рухатися він не міг, розмовляти теж. Водій водовозки завантажив його до себе в кабіну і привіз до геологів. Саші постелили у гуртожитку на підлозі, на ліжку він лежати не міг. Дивлячись на його стан, Володя хотів викликати з Навої лікаря, але Саша нерозбірливо промугикав, що лікаря не треба і казати нікому не слід. Так він лежав тижні зо два. Зрозуміло, геологи і геофізики взяли в роботу Георгія і шофера, з якими залишався Саша. Креслярка, дружина Георгія, ходила заплакана і ховала від усіх очі. Поступово з’ясувалось, що поки Георгій їздив за залізячками до Навої, Саша ухитрився звести його дружину, про що Георгія повідомили доброзичливці. Ось гарячий грузин і покарав Сашу. Напоївши його на біосферній станції, Георгій і шофер викинули Сашу з кабіни водовозки, потім залізною монтувалкою Георгій перебив йому обидві руки, бо Саша був мужик не слабкий і міг чинити опір. Шофер, розпалившись, увесь час намагався переїхати Сашу водовозкою, але Георгій обмежився звірячим побиттям. Кинувши Сашу вмирати на дорозі, вони поїхали додому. Можливо, Саша там би і вмер, якби його випадково не знайшов водій іншої водовозки.

За місяць, майже зовсім одужавши, Саша пішов до Георгія і його дружини уладнувати інцидент. Це йому вдалося, в подальшому їх стосунки не були ворожими. А втім, Георгій та його дружина ще за пару місяців звільнились і поїхали, казали, що вони заробили достатньо грошей, щоби купити будиночок на Чорноморському побережжі Грузії.

ВІДКРИТТЯ РОДОВИЩА

Другий сезон володіних робіт в Каратау наближався до кінця. Вже накопичився деякий матеріал відносно походження уранових рудопроявів. Стало зрозумілим, що існують концентрації урану, переважно разом з молібденом, які утворились за рахунок глибинного перерозподілу рудних елементів за високих значень температури і тиску у товщі вуглецевисто-кременистих сланців. У той же час намітилась група проявів окиснених уранових руд, можливо, пов’язаних з корою вивітрювання порід. Склад мінералізації був ураново-мідний, як біля селища експедиції, або ураново-ванадієвий, як у рудопроявах північної частини площі робіт. Такі рудопрояви були поширені досить широко, проте уранова мінералізація не простежувалась на глибину, закінчуючись у декількох метрах нижче денної поверхні. Ці міркування були покладені в основу проекту експедиції на наступний рік, який готувався в Ташкенті.

Володя і Міша повернулись на свою колишню квартиру у Старому місті. З ними приїхали тільки декілька геологів і геофізиків, тому що роботи в експедиції тривали.

Друзі зустріли в Об’єднанні Женю і ввечері пішли до «скельця». Женя до того часу вже припинив зустрічатись з Валерією, яка після закінчення університету поїхала за розподілом на біосферну станцію на Памірі, де зустріла молодого англійського астронома, що працював у обсерваторії. Між ними виникло кохання, і вже за декілька місяців, коли англієць їхав додому, з ним поїхала і Валерія. Так що Володя нічого не спромігся узнати про Анжелу. У «скельці» її теж не було, ніхто її не бачив від червня. З відділу кадрів Алма-Атинської кіностудії новин не надходило. Поглинутий роботою, Володя почав потроху забувати про Анжелу.

Великі складнощі були зі створенням проекту робіт на наступний, останній, рік. Майже усі відомі аномалії радіоактивності і прояви урану були перевірені, залишалось не більше трьох-чотирьох. Володя не був упевнений, що вони зможуть знайти промислове родовище. Власно кажучи, проект складався для кінцевої перевірки його припущень. Найбільшу увагу Володі привертала Головна синкліналь – досить крупна коритоподібна структура на північній площі Каратау. Тому в проекті на наступний рік він передбачив глибоку, до 600 м, свердловину безпосередньо в осьовій частині структури. З великими труднощами вдалось відстояти цю свердловину при захисті проекту, оскільки ніяких аномалій радіоактивності на поверхні тут не було. Проект захистили у середині грудня, Володя відразу надіслав старшого геолога, який відповідав за буріння, поставити станок на точку для буріння глибокої свердловини.

За пару тижнів геологи і геофізики, які складали проект, відсвяткували у Ташкенті Новий рік і повернулись до експедиції. До цього часу глибоку свердловину поблизу північно-західного закінчення Головної синкліналі пробурили до 150 м, і Володя вирішив зробити попередній гамма-каротаж, тому що боявся аварії. У випадку аварії свердловина могла бути взагалі загублена. Попередньо подивившись керн, що лежав у ящиках під навісом, Володя відмітив, що прошарки сланців і амфіболітів вивітрені на велику глибину, тобто в розрізі розвинуті так наречені лінійні кори вивітрювання. Це було доброю ознакою. Керну було небагато, кременисті сланці виявились сильно розбитими тріщинами, дробленими. Місцями можна було побачити жовті і зелені, подібні на дрібну слюду, ванадати, скоріше за усе урану і міді. Це було ще краще, хоч вони і раніше зустрічались не так вже й рідко.

Та гамма-каротаж свердловини, який робив Міша, просто приголомшив геологів і геофізиків, що юрмилися в очікуванні коло каротажної машини. Було виявлено чотири рудних інтервали довжиною до шести метрів по стволу свердловини, вміст урану в них складав перші десяті частки проценту, що було дуже непогано. Відразу стало ясно: експедиція знайшла, нарешті, родовище в чорних сланцях пустелі Кизилкум.

Подальше буріння свердловини дозволило виявити ще два рудних інтервали. Нижче 300 м у керні пішли амфіболіти потужного пластового тіла, яке обмежувало поширення руд на глибину.

Отримавши нові результати, Володя повернувся в Ташкент і, доповівши про них керівництву Об’єднання, відразу ж почав складати доповнення до проекту – буріння профілів свердловин впоперек осі Головної синкліналі.

Бурити свердловини на рудній ділянці набагато цікавіше, ніж на мало перспективних площах. Кожна приносила щось нове, часто несподіване.

Ближче до літа з’явились загони з наукових інститутів Москви і Ленінграда. Вони відразу ж прийнялись за вивчення мінерального