Сергій Волошин - Подорож «Пройдисвіта»

зачинились так швидко, що щуки та окуняки не встигли загальмувати і з усього маху врізались пиками в скло дверей. Скло пішло тріщинами, але не розбилось. Більше того, воно надійно стерло нахабні посмішки у нападників.

— Мамко-кицько! Ну і пики! Ну і зубиська! — вигукнув нажаханий Васька.

— Скоро ти, котяро, із цими зубками познайомишся впритул, — загримкотіло знадвору.

Виявилося, що це гримкотів найбільший окунь, на голові якого була величезна кількість шрамів.

— Сам Окуняк-Вовкулак навідався, — знічено сказав Опанасик, — кепські наші справи. Добре, що хоч у кабіні сидимо.

— Ще ми побачимо, у кого це кепські справи, — одізвався Сашко.

— Справді, чого це ми рознюнялись, — квакнула Жабенція. — Давай-но, Сашко, заводь цю машинерію.

— Зараз я пригадаю, як це робить дід Микола. Але що там пригадувати. Жабенціє, перекладай всім мої команди.

Тим часом вороги прибували. Вовкулак разом з кількома величезними щуками радилися про щось. Оте «щось» дуже не подобалося Васьці, і він аж стрибав від нетерпіння почути, коли нарешті запрацює трактор.

— Хай Вуж-Чимдуж натисне на ту кнопку, — звернувся Сашко до Жабенції і показав прожектором на велику кнопку посеред передньої частини кабіни. Жабенція переклала, і вуж хвостом щосили натиснув кнопку. Та вона не піддалася. Тоді на допомогу вужу прийшов Рак-Мастак, який те саме намагався зробити своєю клешнею.

І знову невдача. Друзі в «Пройдисвіті» захвилювалися, Васька з острахом глянув на окунів і щук, які щирили свої зуби за склом кабіни.

— Відійдіть убік, — скомандував Сашко, і навів гармату на кнопку.

— Ти що?! — закричав Опанасик. — Ми ж вибухнемо!

— Не хвилюйся, любий мій карасику, — відповів Сашко. — Зробимо це спеціальним снарядом, без пороху, він лише добре вріже по цій кнопці.

— А якщо ти не поцілиш? — переляканим голосом запитала Жабенція.

— Тоді стережіться, бо шматок заліза відскочить і літатиме кабіною, — промовив Сашко, старанно прицілюючись.

Кіт із псом принишкли на підлозі трактора.

— А в нас ти не поцілиш? — остерігся Васька.

— Не нявчи під руку, — відмахнувся Сашко і вистрелив.

Почувся страшенний гуркіт, і кабіна задрижала — трактор завівся. Кусок заліза таки відскочив, але нікого не зачепив.

— Ну й дива, — зітхнув з полегшенням Сашко. — Щиро кажучи, я й не думав, що трактор може працювати під водою.

— Не дивуйся, у свій час я його удосконалив, всі щілини заліпив і він більше схожий на підводний човен, — відповів Рак-Мастак. — Це вже потім я не зміг сюди приходити, бо з’явилась Замуляка та щуки.

— До речі, про щук, — втрутився Опанасик. — Дивіться, які в них пришелепуваті пики.

Авжеж, вороги навкруг зовсім не чекали такого розвитку подій. Вони збились в купу і з острахом спостерігали за заведеним трактором.

— Так, щоб рухатись, дід Микола натискав педаль газу та тягнув важіль руху, — промовив Сашко. — Тому я займусь важелем, а Чимдуж та Рак-Мастак повинні справитися із педаллю. От тільки куди прямувати?

— Це не питання, — радо квакнула Жабенція. — Нам Плавунець-Хитрунець давно показує, куди треба рухатись.

Сашко «Пройдисвітом» натиснув на важіль руху, Вуж-Чимдуж наліг на педаль газу, і трактор здригнувся, поволі повернувся і зі скреготом посунув уперед. Здійнявся несамовитий мул.

— А де щупаки? — здивовано запитав Васька.

— Де ж ти їх знайдеш тепер, — розсміявся Опанасик, — проти трактора вони не попруть.

Усі пасажири трактора вдивлялися вперед, намагаючись хоч що-небудь розгледіти.

— Це тільки я нічого не бачу, — муркнув Васька, — чи це всі посліпли?

— Плавунець не може осліпнути, — заспокоїв його Опанасик.

— Щось не вірю я йому, — хмуро вимовив Васька.

Плавунець позирнув на Ваську і щось сердито пробулькав. Жабенція переклала:

— Він просить Сашка, щоб той заліпив рота Васьці, і повідомляє, що щуки кинулись вглиб Озера. А Муляка-Замуляка посилає на наш трактор цілі хвилі різної бридоти-грязюки. Плавунець також питає, чи встоїть трактор під таким натиском?

— Встоїть, — переконливо сказав Рак-Мастак. — Він ще не використав і половини своєї потужності. Гарна машина, — додав він і зворушливо поплескав хвостом по підлозі.

— А він що, нашу мову розуміє? — ніяково запитав Васька у Жабенції, з соромом згадавши слова плавунця про заліплення рота.

— На твій писок глянеш — і все без слів зрозуміло, — озвався Боба, — кислий весь час.

Васька знічено замовк. Трактор впевнено рухався до Муляки-Замуляки. Через деякий час мандрівники почули страшезний рик.

— А оце ми вже близько! — радісно застукав хвостом Рак-Мастак. — І газу, газу!

Чимдуж дав газу. Незважаючи на супротив бридоти, трактор рвонув уперед і з розгону вліпився в неймовірну каламуть. Навісне виття позакладало вуха. У Плавунця-Хитрунця вусики-антени аж обм’якли від такого крику.