Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

— Це ти називаєш благом? Одноосібне керування часом і простором ти називаєш благом для інших!?

— Я виведу цивілізацію Драконів на суттєву іншу ступінь еволюції. Ми обраний народ! Ми маємо допомогти іншим стати краще, допомогти наблизитися до нас. Ті ж, хто ніколи цього не зможе зробити, через природну виродженість свого народу, просто не мають причин залишатися живими. Ми створимо простір, контрольований лише нами. Це буде надімперія, а ми станемо надбогами. Першими ми знищимо людей — вони продукують стільки негатива, що можна було б створити три Пекла, та й взагалі вони безглузді… Ми удвох вершитимемо велику справу…

— Невже ти справді вважаєш, що адекватна істота пристане на це? Власноруч тобі не під силу це, Найголовніший, а спільників тобі знайти не вдасться.

— Твоя мудрість, моя високо ідейність, армія Червоних Драконів, Всесвітні багатства, які нам належать — усе, що треба для успіху.

— Чим же Золоті Дракони заважали твоїм планам?

— Вони надто консервативні, тому б не дозволили мені прийти до перемоги. Вони надто приземлені, щоб зрозуміти масштабність моїх ідей та своїх можливостей.

— Що ж ти отримав за знищення Золотих Драконів?

— Одноосібне володіння усім золотом, навіть Земним: о, які там його запаси; та титул Бога у майбутньому новому, досконалішому Всесвіті, який ми створимо. Досі животіти — час творити історію!

— Я обіцяю, що вмру, але не дозволю тобі торжествувати.

Уляна відкрила очі у неможливо прозорій бірюзовій воді. Вона зрозуміла, що тоне, почала навмання хапати ротом повітря, хоча і знала, що її старання безуспішні, адже над нею — кілометрова площа води, а під нею… Вона подумала, що не знає, що ж під нею, тому опустила очі під ноги і зрозуміла, що під нею… місто! Вона продовжувала хаотично смикатися, поки до неї не дійшло, що за час перебування у воді вона мала б давно задихнутися. Вдихнула на повні груди, і відзначила, що дихати їй зовсім не обов’язково, бо ж і так відчуває себе у цьому середовищі пречудово.

— Ти в нормі? — запитав Франк, який непомітно підплив.

— Здається, так… — невпевнено мовила Уляна, — невже ми потрапили сюди через болото?

— Очевидно, що так… жахливі речі — найкраще сховище прекрасній душі: там її не потривожать, і навпаки. Може прогуляємося підводним містом?

— З радістю, але я не вмію плавати… — засумнівалася Уляна.

— Повір, коли ти посеред океану, а чи, як у нашому випадку, на його дні, ти відразу навчишся плавати, навіть, якщо все життя твої спроби навчитися, мов корабель, розбивались об скелі.

— Поглянь, поглянь: я пливу! Як чудово! Я в океані і я пливу!

— Бачиш, це не так важко, слід лише зробити перший крок. Прекрасна водорість для прекрасної дівчини, — протягнув Франк Терезі дивної краси блакитну квітку, на довжелезному стеблі. Фіолетові тичинки, здаючись течії, мовчки виповняли її волю і гойдалися.

— Ну і смердить ж вона, краще дивитися на квітку здаля, — усміхнулась Тереза.

— Я думаю, що вона харчується рибами, тому краще не засовуй до середини пальця.

— Франк, там медуза!

— Не хвилюйся, вона не жалитиме тебе, якщо звісно ти не станеш їй на заваді.

— Що це за місто на дні океану?

— Назви його я не можу знати, воно скоріше всього без назви, кому здумається називати підводне місто, але тут десь має жити один з Драконів. Може бути, що він навіть палац собі вибудував…

— Тут вода не солона… — облизала губи Тереза.

— Це не зовсім океан. Простір має чимось заповнити порожнечею: земля це робить повітрям, ви, люди, коханням, тут простір заповнено рідиною.

Місто було збудоване з білого мармуру, у ньому панувала повна еклектика. Одні будівлі височіли на прекрасних іонійських колонах, стримано посміхалися прямокутними бортиками, були присутні арки та колонади. Інші величезними звуженими до гори шпиками здіймалися аж до хмар, ніби їм набридла уся ця волога і вони прагнули ближче до сонячного світла. А воно рідко коли спроможеться удостоїти древнє, це було безперечно, місто своєю персоною. Тому замість вуличних ліхтарів, які тут би не уникнули короткого замикання, такій же ролі служать водорості, подібні до фосфорних паличок, якими діти бавляться після приходу з цирку, водяні лілії та інші квіти, котрі випромінювали м’яке та приємне світло.

На центральній площі височів рожевий палац, оздоблений коштовним камінням, мушлями, та гірляндами з морських зірок.

Усередині було повно води, дзеркал, та кришталю, з якого були і стіни, і підлога. Незважаючи на масу цього матеріалу, не можна нарікати на відсутність смаку у архітектора, адже кришталеві люстри на кришталевій стелі виглядала, ніби соляні сталактити на склепінні печери.

Перед непроханими гостями відкривались велетенські двері. Вгадайте з якого матеріалу? І Уляна з Франком опинилися на високому балконі, з якого можна було споглядати дійство знизу,