Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

Тисячі свічників повільно кружляли залою. Їхнє полум’я, абсолютно незважаючи на воду, горіло так, наче вона лише надавала йому сили. Вази з фруктами з усіх куточків світу та інших планет плавно кружляли, услужливо з’являючись, на секунду випереджаючи думку про бажання поласувати чимось. До фруктових ваз приєднувалися цукерниці з солодощами, яких лише можна уявити, особливо східними: турків у вправності виготовляти солодощі не перевершили жодні інші майстри. Білосніжний рояль грав сам собою. Прекрасні діви у шифонових тканинах ліниво перебирали струни золотих арф.

Посередині на найніжніших, які лише можна знайти в океані, подушка лежав громіздкий чоловік, з солідним животом. Очевидно, йому доводилося щогодини харчуватися аби підтримувати таку форму. Тому, коли він спить, за його наказом йому до рота кладуть рахат-лукум та фініки. У тому як це зробити проблеми не виникає, адже він привчився спати з відкритим ротом. Прекрасні довгокосі німфи масують йому ступні, а інші, турбуючись про підтримання ідеальної температури, стоять з віялами, виготовлених з пір’їн жар-птиці.

— Я бачу у нас гості, — розтягнувся у слащавій усмішці Дракон, — випити не бажаєте?

— Іншим разом.

— Я знаю навіщо ви тут, але, на жаль, нічим не можу допомогти. Тому облишмо ці нудні розмови і поринемо у радість їжі, красивих рабинь, пухких подушок. Вибирайте моїх дружин, які вам до душі, і забирайте — це мій вам презент. А для вас, юна леді, у мені є перли, смарагди. Я дуже гостинний.

— Це все звучить привабливо, але… Ви точно Дракон? — засумнівався Франк

— Ні, я давно облишив сумне існування Золотих Драконів. Познайомившись з земними жінками, я втратив розум. Зрікся своїх обов’язків, у набрав десятитисячний гарем, який регулярно поновлюю.

— Як же ви не втратили сили, зрікшись своїх зобов’язань? Хіба Золоті Дракони не Гармонію цінують вище за все?

— Ніхто не знає, що я покинув свою службу. Це таємниць, тому цс, — чоловік приклав товстий палець до масних губ.

— Невже ніхто досі не помітив вашого шахрайства?

— У Драконів усе базується на довірі. Людство генерує стільки енергетичних відходів, що з усіма розправитися і намагатися марне. До того ж всі інші Дракони добросовісно продовжують служіння Гармонії, і, самі того не знаючи, роблять усю роботу за мене. Ви чому стоїте? Проходьте, лягайте, зараз вам ніжки промасажують, у трояндовій ванні покупають, одягнуть у кращі одежі з золотих ниток, заповнять вас ущент винами, наче ви грецька амфора, та шоколадом, ніби ви шоколадниця. Не соромтесь, проходьте.

— Ви можете якогось допомогти Золотим Драконам не зникнути назавжди?

— Які ж ви не веселі… Їхня Гармонія їх же й руйнує, їм треба більше робити щось не для інших, а для себе, — сказав товстун, облизуючи намащені медом пальці, — їм слід розслабитись, бо так же і здуріти можна!

— Я бачу ви так розслабились, що досі не можете увійти в робочий режим, — сказала Уляна.

— Як грубо, дівчино! Скажу вам по секрету. Я вважаю: комусь судилось працювати, а комусь купатися у веселощах, долею так вирішено. Я належу до обраних, ну пощастило мені, що у цім лихого?

— А те, що зараз народ, якого ви зрадили, знаходиться на грані. Питання існувати йому чи ні постало раптово і вкрай гостро. Через таких як ви, Червоні Дракони наважились піти війною на братів. Такі як ви, змушують слабких повірити у фальшиві ідеали, у ідолів, яких ви самі створили і які неодмінно вб ют вас!

— Ви обидва такі напружені, тому я наполягаю хоч би на масажі голови з маслом із трупиків фей. Просто чарівний аромат…! Не пошкодуєте.

— До речі, про аромат: у вас тут скрізь тхне рибою! — поморщилась Уляна.

— Ви лише гляньте на це пречудове місто, яке я збудував за власним художнім проектом, ну не можна ж в усьому бути ідеальним.

— Ви навчились обходитись без нафти та газу, як вам вдається підтримувати життя у своїх жилах, якого ви, на мою думки, абсолютно не достойні?

— Драконам слід більше перебувати між людей. От ти, Франк, коли з’явився у Анемі? А жодного разу ще не відчував нестачу в енергії. Усе тому, що люди мимоволі діляться частинкою Душі, що дозволяє Драконам відчувати. А відчувати це так прекрасно, — очі товстуна від зворушення заблистіли слізьми, і він сентиментально змахнув їх з пухких щічок.

— Ми ж утратимо всю силу, коли станемо людьми! Золоті Дракони не можуть жертвувати своїми знанням, інакше Всесвіт не проіснує і дня.

— Ви надто багато на себе берете, проблеми ж частіше всього виявляються не такими глобальними, як ми собі уявляємо.

— Ні, це не можливо! Ви самозакоханий дурисвіт, ніякий ви не Дракон! — розлютився Франк.

— Я живу у своє задоволення, зберіг усі свої сили і до того ж звільнився цієї надокучливою залежності від енергії. Моя проблема у тому, що я гребу усе собі, усе більше та більше, мабуть, це продовжуватиметься доки не лусне мій живіт та мої печери зі скарбами. Проте хто у наш час вільний від гріха зажерливості?

— Усі Золоті Дракони!

— А чи щасливі вони?

— Повністю, вони досягли найвищого ступеня