Бодо Шефер - Пес на ім'я Мані

видно, зачепила у ньому якісь потаємні струни. А треба сказати, що мій тато дуже добра людина, ось тільки звичку мав погану перекладати вину за свої невдачі на першого стрічного; себе мав за жертву, а інших вважав щасливчиками.

Але тепер він трохи поступився своєю впертістю.

— Один підприємець, якого я забезпечую товаром, якось казав мені щось про щастя… Як же то було? Ага! «Один раз щастить лише дурневі, мудрому ж таланить часто!» Тоді я не второпав, який стосунок має щастя до мудрості, а тепер бачу, в чому сенс. Якщо щастя є результатом кропіткої підготовки й наполегливої праці, то що більше я працюватиму, то й більше мені поталанить.

Мама не встигала за татовим ходом думок.

— У чому полягала твоя підготовка до заробляння таких грошей? — поцікавилась вона у мене.

Я розповіла їй про свій журнал досягнень, у якому щоранку занотовую свої успіхи, наголосивши, що такі самі журнали ведуть усі співробітники пана Ґольдштерна і навіть його водій.

— І що це їм дає? — недовірливо запитав тато.

— Те, скільки ми заробляємо, залежить від нашої самодовіри, — спробувала пояснити я. — А ще від того, на чому ми концентруємося: на тому, що нам під силу зробити, чи на тому, чого ніколи не утнемо. Без журналу досягнень я б ніколи не повірила у свої здібності і не заробила би ані пфеніга.

Тато стиха кивнув сам собі. Мене б не здивувало, якби він і собі завів журнал досягнень, але тато нізащо би до цього не признався. Я відчула, що тато вже готовий до сприйняття моєї ідеї.

— Чому б тобі не поговорити про свої фінансові проблеми з паном Ґольдштерном? — запропонувала я.

— Не думаю, що вони його зацікавлять, — буркнув тато.

— Я вже розмовляла з ним про це. Він радо проконсультує тебе, — запевнила я і, щоб допомогти татові зважитися, додала: — Він не знає, як віддячити тобі за порятунок Мані, ось і матиме чудову нагоду…

— Але говорити про гроші невиховано, — процитувала мама один із тих безглуздих постулатів, якими її нашпиґували ще в дитинстві.

Я відчула себе впевненіше.

— Ви хоч раз замислювалися, як часто розмовляєте за обіднім столом про свої фінансові клопоти? І завжди в тих розмовах йдеться про те, як бодай на короткий час вирватися з боргової кабали, хоча мудріше було би пошукати якогось довготривалого вирішення проблеми.

Тато з мамою багатозначно перезирнулися. Ще недавно після таких моїх слів тато метав би громи й блискавиці, якщо висловлюватися образно, але тепер батьки з повагою прислухалися до мене. Я вже збагнула, як важливо серйозно ставитися до грошей, заробляти їх і вміти ними розпоряджатися.

Мама першою погодилася на розмову з паном Ґольдштерном. Гадаю, насамперед через те, що вона досі не була з ним знайома, і їй цікаво було його побачити. Отож я зателефонувала до цього багатого чоловіка й умовилася про зустріч.

У душі я тріумфувала, бо була певна, що пан Ґольдштерн зуміє допомогти моїм батькам, тобто, подумки виправилась я, навчить їх, як допомогти собі самим.

Повернення пані Козир

Настав день, коли додому повернулася пані Козир. Я підлаштувала все так, щоб бути присутньою на момент її прибуття, хотіла морально підготувати її до того, що трапилося за відсутності господині. Приїхали також двоє поліцейських. Їм повідомили про повернення пані Козир, тож вони мали намір відразу залагодити необхідні формальності.

Пані Козир, на диво, спокійно сприйняла новину. Її першими словами після повідомлення про грабіжників, були:

— Ото телепні! Хай би ліпше на біржу йшли, там грошей набагато більше, аніж у мене.

Дивовижна жінка!

Поліцейські з захопленням розповіли їй про надзвичайну мужність Марселя, Моніки та мою, показали їй газетну статтю про ту подію і передали список цінностей зі скрині, що стояла в льоху. Усі багатства надійно зберігалися в поліцейському сейфі. Зворушена пані Козир щиро подякувала мені. Коли поліціанти пішли, ми нарешті змогли порозмовляти без перешкод.

— Чому Ви так ризикували, зберігаючи купу грошей та золота удома? — нетерпеливилося довідатись мені.

— На це багато причин, — мовила стара жінка. — По-перше, мені інколи хочеться побавитися своїми скарбами — шалено люблю на дотик золото і живі гроші.

Я несхвально глянула на стару пані, бо сумнівалася, чи годиться аж так нестямно любити гроші та ще й так відверто про це говорити… Але потім згадала, як приємно було нам із Марселем милуватися скарбами у скрині, перераховувати їх, перебирати руками золоті злитки. То чом би, власне кажучи, не тішитися старій жінці, відчиняючи свою скриню, — її ж багатство!

— А по-друге, — вела далі пані Козир, — це, так би мовити, невеличкий запас на випадок непередбачених обставин. Що б не трапилося, того, що в скрині, вистачить для повноцінного життя на кілька років.

— Гарний мені невеличкий запас! — засміялась я.

— Усе залежно, скільки в тебе статків, — пояснила пані Козир. — Нерозумно зберігати вдома більше, аніж 5—10 відсотків від загального капіталу.

Я тихенько присвиснула крізь зуби.

Стара жінка багатійка нівроку!

— По-третє, більшу частину грошей я вкладаю в акції, що теж несе в собі певний ризик, тому розумно принаймні якусь частку капіталу мати готівкою. Колись, при нагоді, я тобі детальніше поясню.

Здавалося, пані Козир, анітрохи не квапиться прибирати розгром у будинку — вона залюбки базікала.

— Але ж ваш «невеличкий запас» ледь не вкрали! — нагадала я.

— Було би направду шкода, якби вкрали, бо злодії недовго тішились би грошима, — рішуче мовила пані Козир.

— Чому не тішились би? — аж скрикнула я від здивування. — Там же ціле багатство!

— Пояснити важко, але я спробую. Гроші віддано служать тільки тому, хто до них готовий. Той, хто одержав гроші нечесним шляхом, почуватиметься з ними гірше, аніж без них.

— Не розумію, — розгублено зізналась я. — Навіщо грабіжникам ускладнювати собі життя?

Пані Козир на якусь мить задумалася.

— Вони гадають, що, роздобувши грошей, зуміють змінити свою життєву ситуацію на ліпше. Вважають, ніби гроші приносять щастя.

— Мої батьки теж такої думки, — замислено мовила я. — Вони переконані, що, позбувшись фінансових проблем, заживуть прекрасним життям.

— Що ж, твої батьки припускаються тієї ж помилки, що й більшість людей. Хто хоче жити щасливим, повноцінним життям, повинен змінити насамперед себе. Гроші цього за них не зроблять. Самі по собі вони не роблять людей ні щасливими, ані нещасними. Гроші — нейтральні, ні погані, ні добрі. Лише перебуваючи у чиїйсь власності, вони набувають позитивного або ж негативного значення для власника і служать для досягнення доброї чи не надто доброї мети. Щаслива людина стане іще щасливішою, а негативний тип, який клопочеться тільки добуванням грошей, наживе більше клопотів.

— Моя мама завжди каже, що гроші псують характер, — пожалілась я.

— Гроші допомагають проявити характер, — заперечила пані Козир. — Вони як збільшувальне скло — сприяють глибшому пізнанню власної сутності. Якщо ти людина добра, то гроші допоможуть тобі зробити більше добрих справ, а якщо  злочинець — то, скоріш за все, змарнуєш їх собі на шкоду.

Я замислилася над словами старої пані. Мені гроші допомогли. Я зуміла завоювати повагу батьків, свого двоюрідного брата Марселя, працівниці банку пані Гайнен, багатія пана Ґольдштерна та подружжя Ганенкампів. До того ж я пройнялася самоповагою, навчилася спілкуватись з непересічними людьми, задумувалася над серйозними речами, моє