Ірена Ігорівна Карпа - Bitches get everything
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
00:00:00:12
Знаєте, за що мене ненавидять і бояться? А за що люблять і цікавляться мною? І за що я одного дня, ймовірно, дістану собі кулю в лоба або в дупу не найрозкішнішого українського розміру? Та за те, що я безсовісно краду і використовую чужі історії. Сакральні таємниці. І чим більше хтось їх ховає, тим більше інші їх хавають. Тим більше сенсу витягувати їх на світ Божий і продуктивно витискати з них увесь pussy juice, кров, сльози незайманок і оцтову есенцію. Потім люди йдуть у кінотеатр, чи купують диск, чи скачують піратську версію з і-нету – й на тобі! Але-оп, Фіфі! Ви попали! Впізнаєте себе, своїх близьких, своїх ворогів і родичів своїх коханок? Розумієте – все, що ви сказали, було використано проти вас? І адвокати тут ні до чого. Ви все одно ними користуватися не вмієте.
Насправді ж усе не так. Я не така зла. Я просто хочу, аби сюжети й переживання акторів хапали за живе глядачів. І за яйця прокатчиків. Тим же, хто не був учасником даної ріал сторі, все й без знання її витоків навіть дуже подобається. Вони плачуть і співпереживають. Вони просять добавки. Вони – естети, вони хочуть справжнього, не серійного, а отримують те ж реаліті-шоу (бо підсвідомо, хоч і витісняючи в собі внутрішнього лоха, прагнуть саме його), тільки високої проби та limited edition.
– Так не чесно, ти крадеш! Це моя історія! Я сам би міг щось колись за нею зняти! – кричать іноді хлопчики, коли дізнаються, що їх неперевершену лав-сторі вже розписано покадрово.
– Послухай, сонечко, – я зітхаю і не знімаю сонячних окулярів – це сонечко очей не випалить, воно м'яке і лагідне, хоч і прикидається талібівським терористом, – я нічого не краду. Я запозичую. Я рефлексую. Якщо хочеш – навіть проживаю цю історію вслід за тобою.
– Але ж я… Я просив! – далі править він.
– Ну-ну, заспокойся, маленький. Якщо вже на те пішло, то ти – моя історія. А історії моїх історій – мої історії.
– Значить, і я буду використовувати твої! – в очах уже відчай.
– Та на здоров'я. Що покажеш: «Тріша голосно ригала»? Чи «Тріша надто часто трахалась»?
– І смоктала!
– О, так це ж мені тільки честь робить. Я навіть підпишу кожну твою заяву. У мене ідеальний образ – чим страшніші й гидкіші речі про мене викладатимуть, тим краще. Так що я навіть сама готова поставити пам'ятник моєму гіпотетичному інквізитору. Правда, самій же доведеться йому за це промо платити…
Хлопчик на це нічого не каже. Мабуть, з усім погоджується. Ми прямуємо до моря, в крихітну бухту, де він рік тому вчинив страшний злочин і мав необережність мені про нього розпатякати. Стежка дуже крута, ми спускаємося туди, де колись чи то з'їхав величезний оповзень, чи то впав масивний метеорит – просто у якусь космічну воронку. Інколи лізти доводиться ледь не накарачках, замало не зубами чіплятися за суху траву й обривки якихось поіржавілих дротів. Зате внизу блаженство. Головна ознака – незасраність. Бо які ще ідіоти, крім нас, пхалися б униз під кутом майже 90 градусів, коли з-під ніг осипається все, на що стаєш? Але радість посидіти в цілковитій тиші під скелями все виправдовує. Тут зовсім молодий рельєф. Він все ще формується.
І такий же хлопчик.
Хлопчик роздягається і дереться ще кудись, на якісь скелі, поки я сиджу на камені біля води, занурюючи у хвилі пальці ніг… Зовсім голий хлопчик на сіро-рудих скелях виглядає прекрасно. Я довго фотографую його, а він про це не знає, бо шукає для мене осколки метеорита.
00:00:00:13
Вам коли-небудь доводилося переспати зі старим другом? Ну, з кимось таким, чию красу ви констатуєте і живете з нею спокійно й задоволено. Ви – гедоніст і оточуєте себе лише красивими людьми. Ви готові померти за красу. Ви насолоджуєтеся красою, молодістю і запахом тих, хто з вами їсть, купається і спить. Ви п'єте багато алкоголю і дивитеся фільми Грінвея і Джармуша. Ви читаєте у ванні Палахнюка й Буковскі, і матері думають про вас погано, коли ви просто хочете бути ввічливими.
– Мамо, так, усе нормально. Я не голодна і здорова.
– ……?
– Так. Чого луна? Ну, я зараз у ванні. О, тут тобі Тріша передає вітання.
Пауза.
– ……?!!!
– Ну так, вона теж у ванні.
– Упс. Скажи мамі, що я пішла до церкви. Ну хоч що-небудь хороше їй про мене скажи, га?…
О десятій ранку ви п'єте горілку з лимоном і якимись напівзогнилими – ах, яка краса у вмиранні – фруктами. Напередодні ви милувалися тілами і не торкалися їх. Ви не старієте. Ви ніколи не постарієте, бо помрете в перегонах за красу, а вона зникатиме значно швидше від вас. Ви помрете молодим, сексуальним, бажаним, наповненим і успішним. Втім, щодо наповненості якраз тільки після смерті й можна буде зробити бодай якісь там висновки. Тож зараз не про це. Зараз я на секунду зроблю своє альтер-еґо лордом Генрі і скажу якусь бридню про те, що інтелект та інші звірі не важливі. Важлива лише краса і юність, і тільки вона рахується. Якась моя пуста і нехаризматична частина без особливих зусиль перетвориться на Доріана Ґрея. Чи вже перетворилася? То й пес із нею. Але та, сильніша й перманентна, так і залишиться лордом Генрі, а доріани поступатимуть до нашої клініки просто ешелонами. На ешафоти. Ешафоти власної краси.
У нас тут солярка закінчилася, автобус став посеред поля, ду-бак піздєц, ці уроди дивляться восьмий раз «Іван Васільєвіч меняет прафєсію». Коли зрушимо з місця, невідомо…
– пише мені найкрутіший український художник по світлу Айк Роздумський, що знову якоїсь мами поїхав знімати попсовий серіал туди, де дідько «добраніч» каже. Нехарактерний якийсь пошук локацій. Від знімальної групи він теж, як бачите, кайфує. Бідолашка. Доброго ранку. Відповідаю:
Пізда. Да. Да. А в мене тут nightpettingіз красивим другом, рання ванна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Bitches get everything», після закриття браузера.
