Автор невідомий - Народні казки - Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мати наварила борщу, напекла хліба й посилає Тимка віднести братам їсти.
День був сонячний. До пасовища дорога неблизька. Йде Тимко дорогою, в одній руці несе горщик з борщем, а в другій — ложки та хліб.
Раптом чує — щось за ним крадеться. Оглянувся — тінь свою побачив. Злякався. Швидше йде — тінь за ним швидше. Біжить, і тінь біжить.
Кричить зі страху:
— Гей, люди, якась біда суне за мною!
Але ніхто його крику не чує. Сів Тимко, і тінь сіла. Думає собі:
— Може, ця чорна біда голодна, що так біжить за мною. Дам я їй трохи борщу, хай відчепиться від мене.
Йде Тимко далі та по ложці борщу кидає позад себе. Йшов і хлюпав борщем, поки дно в горщику не показалося, але тінь далі йшла за ним.
Так Тимко дійшов до моста. Йде мостом і бачить велику дірку.
— Гей, — каже, — тут можна й ногу зломити.
Витяг з торбини хліб, що ніс братам, та й заткнув ним у мості дірку.
Прийшов на пасовище до братів, а вони питають:
— Що ти нам приніс?
— Та ніс вам обід, але біда якась йшла за мною, і я годував її борщем.
— То, може, хліба приніс?
— Був і хліб, але я заткнув ним дірку в мості.
Зрозуміли брати, що Тимко своєї тіні злякався, але не розсердилися, бо на дурного ніхто не сердиться.
Кажуть йому:
— Тепер ти паси худобу, а ми підемо обідати. Лише дивися, аби худоба вся вкупі була.
Взяв Тимко добрий дрючок і пастушить. Не встигне теля від гурту відійти, як він б'є його палкою по голові й тягне на купу. Втікає вівця — теж убиває і на купу. Перебив усю худобу, сів зверху й чекає братів з обіду.
Повертаються брати:
— Що ж ти, Тимку, наробив?
— Те, що ви казали. Тепер худоба вже не розбіжиться нікуди.
Знають брати, що чекає їх гірка година. Порадилися, що треба утікати в світи, але як дурного позбутися?
— Біжи, Тимку, додому, припри двері стайні, аби батько думав, що худоба вже загнана.
Поки брати старші радилися, Тимко побіг додому, зняв із стайні двері й припер на пасовище.
— Що ти натворив?
— Та ж ви казали приперти. Я і припер.
Утікають усі троє. А Тимко несе за собою двері.
— Кинь їх! — кажуть брати.
— Та як я можу наше добро розкидати? — відповідає Тимко.
Застала їх ніч у темному лісі. Де ж ночувати?
Знайшли вони доброго дуба, старші брати лізуть на дерево, а дурний тягне за собою ще й двері.
Побачили брати, що двері стануть у пригоді. Якщо їх покласти на гілля — можна по черзі подрімати. Допомогли Тимкові витягти двері на дерево.
Сидять брати на дубі й радяться, що далі робити? Куди йти? Раптом чують: віз скрипить. Їде підвода й зупиняється під дубом.
Брати на дереві великий страх переживають, бо ж з підводи злізли дванадцять розбійників. Зняли вони з воза залізну скриню, розвели вогонь. Беруть по кавалку м'яса та й смалять на вогні, вечеряють. А братам лише слина з рота котиться, бо ж голодні.
Після вечері починають грішми ділитися, що в скрині привезли.
Дурний як побачив стільки грошей, та й шепоче:
— Вступіться звідси, брати мої, бо кидаю двері.
А брати в страхові просять:
— Та тихо, бо нас тут, як горобців, передушать.
Тимко братів відсунув, підняв двері та й як двигне на розбійників.
А розбійники думали, що це з неба щось падає на них, та й порозбігалися по лісу, хто куди.
Брати тимчасом злізли з дуба, позбирали гроші, посідали на віз і поїхали додому. Тепер не боялися перед батька стати й правду розповісти.
Батько простив усе дурному Тимкові, бо все те окупилося сторицею.
Кажуть люди, що вони в щасті живуть і хліб жують.
Дурному ні в людях, ні дома
Був собі один чоловік, Хома, а в нього жінка — хороша-прехороша, а до тієї жінки та ходив полюбовник. Ото раз прийшов він та й став коло сіней Хоминої хати, собака Муха і загавкала на дворі. А Хома лежить на печі без штанів у просі та й каже:
— Держи, держи, Мусю, або я і в хаті не боюся!
А жінка лежить на подушках та й говорить:
— От, чоловіче, який ти смілий!
— О жінко, я ще з печі злізу та крикну.
Устав з печі та й кричить:
— Держи, держи, Мусю, або я і в хаті не боюся!
— О чоловіче, який ти смілий!
— О жінко, я ще й в сіни вийду та тюкну!
Вийшов у сіни та й гука:
— Держи, держи, Мусю, або я і в сінях не боюся!
— Оце ж таки, чоловіче, який ти сміливий!
— О жінко, я ще й надвір вийду та крикну.
Вийшов та й тюлюка… Ото тільки що вийшов він надвір, а тут полюбовник шасть у сіни та й сховавсь! А жінка хрьоп дверима та й засунулась!.. Хома і зоставсь надворі, босий, без штанів, в одній сорочці, а мороз хрещенський, такий, що аж тріщить. Що тут казати? Сюди-туди, ніяк не влізе в хату. «Дай піду під вікно та покричу жінці, щоб відчинила». Ото приходить та й кричить:
— Жінко, відчини!
А жінка лежить на подушках в обнімочку з полюбовником та й пита:
— Хто там такий?
— Та я ж, Хома твій!
— Цур тобі, пек! Мій Хома дома, ось біля бока лежить.
«Що це за лиха година? — дума собі Хома. — Начебто і моя хата, аж, бач, виходе, що не моя; чи це на мене наслано, чи це мене сатана обморочила? Дай піду я та пощитаю хати скраю, чи не знайду своєї». От пішов і щита.
— Оце Грицькова хата, оце Стецькова хата, оце кумина, оце Хомина… Жінко, відчини!
— Хто там такий?
— Та я ж, Хома твій!
— Цур тобі, пек! Мій Хома дома ось, біля бока лежить!
«Що це за лихо? Це мене і прям сатана обморочила. Ану дай знов піду та пощитаю хати скраю».
Пішов і оп'ять щита:
— Оце Грицькова хата, оце Стецькова хата, оце кумина, оце Хомина… Жінко, відчини!
— Та хто там такий?
— Та я ж, Хома твій!
— Та цур тобі, пек! Мій Хома дома, ось біля бока лежить!
«Оце лихо! Що тут казати? Дай піду до кума до Петра та попрошу його, хай мене до хати до моєї доведе». От і пішов. Приходить до хати кума Петра та й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі», після закриття браузера.
