Роджер Желязни - Знамення Долі

не це. Бізнес є бізнес. Мене турбує, чи дійсно він здатний доставити мою продукцію вчасно і без зволікань.

Щось у поведінці цієї людини, в його манері говорити, когось мені нагадувало. Я намагався зрозуміти кого ж, але ніяк не міг вловити.

— Так… — Промовив я, роблячи хороший ковток пива. — Прошу вибачення. Сьогодні я щось повільно міркую. І угода стосується, звичайно, комп'ютерів?

— Так, звичайно.

— Ви хочете знати, чи не приб'є його на місці поточний роботодавець, якщо він спробує діяти на стороні — що б він вам не обіцяв, так?

— У певному сенсі — так.

— Здаюсь, — відповів я, похитавши головою. — Щоб відповісти на ваше питання, потрібен хтось розумніший мене. Інтелектуальна власність — це дуже підступна область правових відносин. Я не знаю, що він вам продає, і я не знаю, де він цю продукцію бере. Він багато їздить по країні, але навіть якщо б я знав побільше, то все одно навряд чи зміг би сказати, яке ваше юридичне становище.

— А я нічого й не очікував більше того, що ви повідомили, — відповів він, посміхаючись мені.

Я посміхнувся у відповідь.

Він кивнув і підвівся.

— Так, ще одне питання, якщо можна, — він несподівано обернувся.

— Так?

— Він ніколи не згадував такі назви, як Амбер або Двір Хаосу? — безпристрасно промовив він.

Він пильно дивився мені в очі.

Він не міг не помітити моєї реакції яку, якщо думати зовсім логічно, витлумачив невірно. Я вирішив, що він упевнений, ніби я збрехав, хоча я відповів йому щиру правду.

— Ні, ніколи не чув. А чому ви запитуєте?

Він похитав головою, поставив свій стілець на місце і відійшов на крок від столика. Він знову посміхнувся.

— Це неважливо. Дякую вам, містере Корі. НУС ДХАБЗХУН ДХУІЛШАЛ.

І він майже бігом зник у дверях.

— Почекайте! — Крикнув я йому вслід так голосно, що на мить всі присутні в барі замовкли і повернули голови в мою сторону.

Я підвівся з-за столу і мав намір вже кинутися слідом за незнайомцем, коли почув, що мене кличуть.

— Гей, Мерль, не тікай! Я вже тут!

Я обернувся. Люк якраз увійшов у двері за моєю спиною. Його волосся було ще вологим після душу. Він підійшов, поплескав мене по плечу і всівся на стілець, який тільки що звільнив Мартінес.

Коли я теж сів, він кивнув на мій напівпорожній кухоль.

— Мені б, мабуть, теж не завадив один, але повний. Боже, як мені хочеться пити! А куди це ти попрямував, коли я увійшов?

Я відчув, що описувати зустріч, яка тільки що завершилася, тим більше її дивне закінчення мені зовсім не хочеться. Очевидно, Люк не встиг помітити Мартінеса.

Тому я відповів:

— Я? В кімнату для чоловіків.

— Це в інший бік, — сказав Люк, кивнувши в тому напрямку, звідки він тільки що прийшов. — Я якраз тільки що пройшов повз неї.

Його погляд зупинився на моїй руці.

— Слухай, та це ж…

— Так, — сказав я. — Ти забув це кільце в мотелі, і мене просили передати його тобі, коли я одержав твого листа. Зараз, одну хвилинку…

Я потягнув за кільце, але воно зовсім не поспішало покидати мій палець.

— Ніби як застрягло, — усміхнувся я. — Забавно. А наділося воно досить вільно…

— Напевно, у тебе злегка розпухли пальці, — зауважив він. — Це іноді трапляється при зміні тиску. Адже ми досить високо.

Він підкликав офіціантку і замовив пиво, а я продовжував тим часом крутити кільце.

— Я підозрюю, що мені доведеться тобі ним поступитися, — посміхнувся Люк. — Не турбуйся, дорого я не візьму.

— Подивимося, — сказав я. — Почекай мене хвилину.

Він розслаблено підняв руку і махнув, а я попрямував у вищезазначену кімнату для чоловіків.

Там нікого крім мене не виявилося, тому я вимовив кілька слів, які звільняють Фракіра від простого заклинання, яке я на нього наклав ще в літаку. Послідувала негайна серія пульсацій.

Перш, ніж я встиг вимовити наступну команду, Фракір замиготів, став виразно видний, потім обвив мою долоню і палець, на якому сиділо вперте кільце. Я з цікавістю спостерігав за розвитком подій.

Палець потемнів і заскиглив від неослабного тиску Фракіра.

Потім швидко настало полегшення, після чого на моєму пальці з'явилася темна спіраль, начебто різьблення на гвинті.

Я вловив ідею і почав згвинчувати кільце по спресованій різьбовидній плоті пальця. Фракір заворушився, немов намагаючись скоріше зірвати з пальця кільце, і я ласкаво доторкнувся до нього.

— Добре. Дякую, — сказав я йому, — повертайся.

Здається, послідувало секундне вагання, але все ж мого бажання виявилося достатньо і без більш формальної команди.

Він відступив, знову зімкнувся навколо мого зап'ястя, а потім згас.

Я належним чином завершив відвідання чоловічий кімнати і повернувся в бар. Я подав Люку кільце і сьорбнув порядний ковток з кухля.

— Як це тобі вдалося його зняти? — Запитав з цікавістю Люк.

— Шматочок мила, — лаконічно відповів я.

Він загорнув кільце в серветку і поклав у кишеню.

— Схоже, мій бізнес з його продажем зірвався, — зітхнув Люк.

— А хіба ти не носиш його?

— Ні, це подарунок. Знаєш, я не очікував, що ти з'явишся тут. Я думав, що ти мені подзвониш, коли отримаєш записку, і ми домовимося про майбутньої зустрічі.

Він узяв пригорщу горіхів з вази, що з'явилася на столі за час моєї відсутності.

— Але це добре, що ти прилетів. Хто знає, коли ще ми могли б зустрітися. Розумієш, деякі мої плани почали вимагати більш швидких дій, ніж я припускав, і ось про це-то я і хотів з тобою поговорити.

Люк повернув мені кивок.

Я ще в туалеті вирішив поки утриматися від обговорення зустрічі з Мартінесом і того, що він говорив і мав на увазі.. Хоча з розмови з Мартінесом у мене і не склалося враження, що його справа зачіпає якісь мої інтереси, я все ж відчував себе більш впевнено в розмові з людьми, навіть з друзями, якщо я володів деякою інформацією в той час, коли вони про це не здогадувалися. Тому я вирішив поки притримати цю, поки ще не цілком ясну для мене інформацію, для себе.

— Отже, є пропозиція — як люди цивілізовані, ми повинні відкласти всі важливі розмови до тих пір, поки не пообідаємо, — оголосив Люк.

Він повільно відривав шматочки від своєї серветки.

— Давай відправимося кудись, де ми зможемо спокійно поговорити.

— Непогана ідея, — погодився я. — А тут ти не хочеш пообідати?

Він похитав головою.

— Тут я вже бував. Загалом, тут непогано, але мені хочеться різноманітності. Знаєш, тут за рогом є вельми пристойне містечко. Якщо не заперечуєш, я