Курт Воннегут - Галапагос

не могло завадити їй робити все від неї залежне, щоб таки продовжувати життя далі, й далі, й далі…

18

Коли Боббі Кінг почув, що Мері Хепберн одна з шістьох невдах, які досягли Гуаякіля, то подумав про неї вперше за багато місяців. Він подумав, що Рой, мабуть, теж із нею, адже вони здавалися просто нерозлучною парою, а його, Роя, ім’я випадково пропустив адміністратор готелю «Ельдорадо», в чиїх телетайпограмах було дедалі більше тривоги.

Кінг, до речі, знав і про мене, хоч моє ім’я було йому невідоме.

Він знав. що, коли будували це судно, загинув один робітник.

Та ця дрібна інформація могла дати привід забобонним людям подумати, нібито на «Баійї де Дарвін» є привид, отож поширювати її Кінг бажав не більше, аніж сімейство фон Кляйстів бажало поширювати той факт, що одного з них госпіталізовано з хореєю Гентінгтона, а в двох інших п’ятдесятипроцентна ймовірність, що вони — носії цієї хвороби.

Чи розповідав колись капітан Мері Хепберн за довгі роки спільного життя на Санта-Росалії, що він може бути носієм хореї Гентінгтона? Цю жахливу таємницю він відкрив їй аж після того, як вони провели на острові десять років і він збагнув, що вона веде подвійну гру з його спермою.

З-поміж шістьох гостей «Ельдорадо» Кінг був знайомий лише з двома: з Ендрю Макінтошем та його сліпою дочкою Селіною, а також, звичайно, з її собакою Казашкою. Всі, хто знав Макінтошів, знали й собаку, хоч Казашка, завдяки хірургічному втручанню й муштрі, була майже позбавлена особистості. Макінтоші вчащали до декотрих ресторанів, власники яких належали до Кінгових клієнтів; крім того, Макінтош, уже без собаки й доньки, не раз брав участь у телешоу разом з деякими своїми клієнтами. Кінг дивився ці передачі разом із Селіною та Казашкою за сценою, по монітору. На його думку, Селіна, коли поруч не було батька, мала не набагато більше ознак особистості, ніж її собака. А батько був єдиною людиною, про яку вона могла говорити.

Ендрю Макінтош напевне мав утіху від участі в тих телешоу. І його запрошували на них частенько, адже він був простп несамовитий. Знай просторікував собі про те, як весело жити, коли має змогу витрачати скільки завгодно грошей. До незаможних він виявляв співчуття, зневагу й таке інше.

Завдяки суворим умовам на Санта-Росалії, в Селіни — перед тим, як вона зійде голубим тунелем у потойбічне царство, — виробиться особистість, дуже несхожа на батькову. Дівчина таї о ж вільно розмовлятиме японською мовою. В еру великого мозку життєві історії завершувались як завгодно.

Візьміть хоч би мою.

Після Роя та Мері Хепбернів на «Круїз віку до витоків природи» записались Макінтоші та Хірогуті. Хірогуті мали бути гостями Макінтоша й подорожувати під фальшивим прізвищем, щоб роботодавці Дзендзі Хірогуті не довідалися, що він веде ділові переговори з Макінтошем.

Тож для Кінга, 3ігфріда фон Кляйста та всіх інших, хто мав відношення до цього круїзу, японське подружжя виступало під прізвищем Кендзабуро, а Дзендзі був ветеринаром.

А це означало, що рівно половина гостей «Ельдорадо» були не тими, за кого себе видавали. Як дрібний додаток до всієї цієї облуди, придуманої великими мозками, на запасному комплекті солдатського обмундирування, яке було на Мері Хепберн, над лівою верхнею кишенею все ще стояло ретельно вишите прізвище його останнього власника, а саме: «Каплан». І коли вона й Джеймс Уейт нарешті зустрінуться в коктейль-холі, він назве їй своє фальшиве ім’я, а вона йому — своє справжнє. Однак він усе одно називатиме її «місіс Каплан», вихвалятиме євреїв тощо.

І коли згодом, на верхній палубі «Баійї де Дарвін», капітан їх одружить, то вона буде певна, що вийшла заміж за Вілларда флемінга, а він — що став чоловіком Мері Каплан.

За теперішніх часів таке непорозуміння неможливе, бо ніхто не має свого імені, професії чи автобіографії, яку можна було б підправити. Все, що кожен має нині з погляду репутації, — це запах, а його від народження до самої смерті змінити не можна. Людина є тим, ким вона є, та й годі. Щодо цього закон природного добору зробив людські істоти абсолютно чесними. Кожне є точнісінько таким чи такою, який у нього чи в неї вигляд.

Коли Ендрю Макінтош замовив три каюти на перший рейс «Баійї де Дарвін», Боббі Кінг був ошелешений, і не без підстав. Адже Макінтош мав яхту «Ому», яка розмірами не дуже поступалася перед круїзним судном, і міг би вирушити до Галапагоських островів своїм ходом. Йому не довелося б спілкуватися з незнайомими людьми й додержувати правил розпорядку, що їх неодмінно встановлять під час «Круїзу віку». Приміром, пасажири круїзного судна не зможуть сходити на берег коли їм заманеться, а також поводитись на березі на власний розсуд, їх мають супроводжувати й весь час контролювати спеціальні гіди — всі дипломовані з тієї чи іншої природничої науки і додатково підготовлені вченими Дарвінівської дослідної станції на острові Санта-Крус.

Отож одного разу Кінг, здійснюючи вночі обхід ресторанів та клубів, натрапив в одному з фешенебельних закладів під назвою «Елейн» на Макінтоша з дочкою та собакою — ті разом з іще якоюсь парою вирішили так пізно повечеряти. Кінг зупинився біля їхнього столика, щоб сказати, як йому приємно, що вони беруть участь у круїзі. Він дуже хотів почути від них, чому саме вони зважились на цей крок, щоб, можливо, використати Їхні міркування, намовляючи інших видатних осіб приєднатися до них.

Аж привітавши Макінтошів, Кінг збагнув, хто ці решта двоє за столиком. Він знав їх обох і міг до них звернутися, що й зробив. Вона була найчарівніша жінка на планеті: місіс Жаклін Був’є-Кеннеді-Онассіс, а її супутником того вечора виявився великий танцівник Рудольф Нуреєв.

Нуреєв, до речі, був колишній громадянин Радянського Союзу, якому надали політичний притулок у Великобританії. А я, тоді ще живий, був громадянин Сполучених Штатів, якому надали політичний притулок у Швеції.

Атож, і нам обом подобалося танцювати.

Ризикнувши нагадати Макінтошеві, що той має океанську яхту, Кінг запитав, чому він усе-таки віддав перевагу «Баійї де Дарвін». Макінтош, як чоловік вельми освічений і начитаний, одразу виголосив цілу промову про ту шкоду, якої вже завдали Галапагоським островам егоїстичні, нетямущі люди, висаджуючись на них безконтрольно. Думки ці він запозичив із статті в журналі «Нешнл джіогрефік», який щомісяця прочитував від першої до останньої сторінки. В журналі підкреслювалось, що для охорони островів од безвідповідальних осіб, котрі висаджуються на них задля власної втіхи,