Жан Батист Мольєр - Комедії

над силу те — сховати почуття.

Бо вже перед людьми тому нема покути,

Хто любить серце те, що вас могло забути.

Мар’яна

Це почуття, мабуть, шляхетне, пане мій?

Валер

Нехай таким його вважає рід людський!

А що ж ви думали? Невже, що до сконання

В душі я збережу палке до вас кохання?

Що, шлюб ваш бачивши, я другій не віддам

Те серце, що його тепер не треба вам?

Мар’яна

Ні, навпаки, бо я того й сама бажаю!

Я рада, щоб ця річ скоріш дійшла вже краю.

Валер

Ви раді?

Мар’яна

Так.

Валер

Але доволі вже образ.

Я зараз же зроблю, як ваш велить наказ.

(Відходить),

Мар’яна

Гаразд.

Валер

(вертається)

Так знайте ж ви, що ви самі звеліли

Зробити вчинок цей, що був мені над сили.

Мар’яна

Так.

Валер

І що замір цей прийшов мені тому,

Що й ви вчинили так.

Мар’яна

Амінь тому всьому.

Валер

(відходячи)

Ну, годі; саме в час я вас тепер покину.

Мар’яна

Найкраще.

Валер

(знову вертається)

Був я тут останнюю хвилину.

Мар’яна

То й з богом.

Валер

Га?

Мар’яна

Чого?

Валер

Чи ви мене звете?

Мар’яна

Приснилось вам.

Валер

(повільно відходить)

Як так, то я й піду. Проте

Прощайте, панночко!

Мар’яна

Прощайте!

Доріна

Як я бачу,

Ви розум стратили через химерну вдачу.

А я навмисне вам сваритися дала,

Щоб тільки бачити, до чого б річ дійшла.

Валере, паночку!

(Хапає його за руку),

Валер

(ніби нехотя)

Чого тобі від мене?

Доріна

Ходіть сюди.

Валер

Душа моя кипить шалено.

Пусти: зроблю я те, що радила вона.

Доріна

Стривайте-бо.

Валер

Ні, ні, де річ непохитна.

Доріна

Ох!

Мар’яна

(набік)

Я йому гидка, тому й біжить так швидко.

Піду ж я, бо йому на мене глянуть бридко.

Доріна

(кидає Валера й біжить до Мар'яни)

І та! Куди ж це ви?

Мар’яна

Пусти.

Доріна

Та не біжіть!

Мар’яна

Ні, ні, Доріно, вже мене не зупинить.

Валер

(набік)

Я бачу, що мій вид їй гірший від хвороби,

Так визвольмо ж її від нашої особи.

Доріна

(кидав Мар'яну й біжить до Валера)

Ви знов… Нехай вам біс! Який вас кат жене?

Ідіть лишень сюди та слухайте мене.

(Бере Валера й Мар'яну за руки).

Валер

(до Доріни)

Які твої думки?

Мар’яна

(до Доріни)

Що хочеш ти робити?

Доріна

Урятувати вас, а спершу помирити.

(До Валера).

Чого надулись ви? Скажіть — чи ви дурні?

Валер

Ти ш чула, що вона казала тут мені?

Доріна

(до Мар'яни)

Чи ошаліли ви, що ви в такому гніві?

Мар’яна

Ти ж чула тут сама слова його вразливі.

Доріна

(до Валера)

Дурниця все: вона — я можу присягти —

Одне бажа — щоб вас для себе зберегти.

(До Мар'яни).

Він любить тільки вас; ручусь я головою,

Що прагне він скоріш з’єднать вас із собою.

Мар’яна

(до Валера)

Навіщо раду ви дали таку гидку?

Валер

(до Мар'яни)

А нащо радитись, та ще про річ таку?

Доріна

Обоє ви дурні. От краще обніміться.

(До Валера).

Давайте руку.

Валер

(даючи руку Доріці)

Ну, та й що?

Доріна

(до Мар'яни)

І ви миріться.

Мар’яна

(даючи руку)

Навіщо?

Доріна

Ну, ходіть, не гайте дурно нас,

Бо ви й не знаєте, яке кохання в вас.

Валер і Мар’яна беруться за руки, не дивлячись одне на одного.

Валер

(до Мар'яни)

Не будьте ж ви такі до згоди неохочі

І на людей хоч раз зведіть ласкаво очі.

Мар’яна дивиться на Валера й усміхається.

Доріна

Закоханий народ — дурний, скажу я вам.

Валер

(до Мар'яни)

Чи я ж не мав од вас образи почуттям?

Я без брехні скажу, що ви були злосливі,

Як легко мовили такі слова вразливі.

Мар’яна

А в вас я вдячності не бачу аніже.

Доріна

Про це на другий раз, доволі вам уже

Змагатись, час тепер од лиха рятуватись.

Мар’яна

Яких же способів найперш нам треба братись?

Доріна

Ми візьмемось до всіх і почнемо всіма.

Сміється батько ваш; але то все дарма.

А ви на батькові химери завважайте

І перед ним себе покірною вдавайте…

Щоб, як настане час, що вже до шлюбу йти,

Було зручніш той шлюб на безрік затягти.

Аби задляти час, а врятуватись можна:

То ніби хворість вас якась непереможна

Напала, — а хіба ж тоді звінчають вас? —

А там негарний знак або недобрий час —

То мертве тіло вам на вулиці зустрілось,

Розбилось дзеркало, вночі багно приснилось.

Найліпше ж за те все — це те, що вас ні з ким

Не зв’яжуть силоміць, а зв’яжуть тільки з ним

Найпаче ж дбайте ви, — це добре задля діла, —

Щоб жодна тут душа у парі вас не зріла.

(До Валера).

Знайдіть прихильників і дбайте про одно,

Щоб сталось так, як вам обіцяно давно.

Ми в братові її підбудим духу, може,

Та й мачуха її нам, певно, допоможе.

Прощайте!

Валер

(до Мар'яни)

Що б ми всі не вдіяли гуртом.

Мої надії всі, по правді, в вас цілком.

Мар’яна

(до Валера)

Чи зникне, а чи ні та батькова химера,

Але як вийду я, то тільки за Валера,

Валер

Який же радий я! Так я вже можу ждать?..

Доріна

Ох, ці закохані ніколи не скінчать!

Ідіть, кажу!

Валер

(вертається)

Тепер…

Доріна

Чи він же перестане?

От ваші двері, йдіть. А от і ваші, пане.

(Бере їх за плечі й розводить у різні боки).

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 1

Даміс, Доріна.

Даміс

Нехай мене поб'є на цьому місці грім,

Хай лають і кленуть мене на світі всім,

Якщо з поваги я чи з остраху до влади

На цього злодія не дам собі поради!

Доріна

Будь ласка, втіштеся й не гнівайтесь притьмом.

Ваш батько поки що говорить язиком;

Не все те робиться, що раді ми сказати.

До діла від думок далеко ще чвалати.

Даміс

Тартюфа викрити я хочу на брехні…

Коли б на самоті зустрівся він мені!