Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

– Нічого, все якось обійдеться, – бадьоро мовила Віра, переводячи розмову в інше русло. – Розкажи нам краще, що тобі тут вдалося для нас знайти? Житло, робота? Не хотілося б у вас на шиї довго сидіти.

– І не доведеться, – запевнила їх Мар’яна. – Жити будете недалеко від нас, тут за три хати є двоповерховий будиночок на чотири родини. Там як раз кімната звільнилася. Є все необхідне, хоча інтер’єрчик – так собі. Але я подумала, що ви самі для себе затишок влаштуєте. Платня за оренду невисока, за воду та світло платитимете за показниками лічильників, газ у балоні.

– Чудово, – мовила Юля. – А з роботою як?

– Говорила у себе в ресторані за вас. Вони готові взяти посудомийку та офіціантку, але потрібні документи з правом на роботу. Вам сказали, коли номери повідкривають?

– Це ті, що фінансовий, соціального страхування та медичний? – перепитала Віра.

– Так, так, саме ці!

– Сказали, що десь за місяць будуть.

– Тоді доведеться поки що попрацювати в іншій сфері.

– Ми роботи не боїмося, – запевнила Юля. – Що робити потрібно?

– Прибирати оселі, – відповіла Мар’яна. – Платять одразу на руки. Робота не дуже важка – сама колись з цього починала. Список клієнтів мені дала знайома. У кожної по три. Прибирання – зранку. Всього чотири години на день. Неділя – вихідний. Вечори вільні. Якщо хочете, можу вас на курси португальської поки що записати у місцевій школі. Проходитимуть о другій половині дня. Потім у ресторані легше буде зі знанням мови.

– Чудово, – мовила Віра. – Мене все влаштовує. Ти як, Юль?

– Без проблем, я тільки за! І на курси залюбки піду.

– От і добре! – зраділа Мар’яна. – Тоді їмо і йдемо дивитися ваше нове житло, згода?

– Згода, – в один голос відповіли дівчата і засміялися.

*  *  *

Житло, яке для переселенок знайшла Мар’яна, і справді не викликало у них великого захвату. Воно знаходилося на першому поверсі двоповерхового будинку. Окрім їхньої квартирки, тут було ще три. Їхня складалася з невеличкої спальні з двома односпальними ліжками, вітальні з диваном, кріслом та каміном, вузенького санвузла з душовою кабінкою та кухні зі стареньким холодильником, обіднім столом, поличками з посудом та газовою плитою.

Поцвілі від вологості білі стіни оселі, несвіже повітря, відсутність фіранок, килимів та недостатнє природнє освітлення – не додавали затишку.

– Ну як вам? – обережно запитала Мар’яна, вдивляючись у обличчя дівчат.

– Роботи багато буде, – мовила Віра і зітхнула.

– До вас тут ніхто не жив більше року, – пояснив Жуао. – Звідси і занедбаність приміщення, павутиння та сирість.

– Як з усім цим боротися? – запитала Юля, яка була налаштована рішуче.

– Часто топіть камін, провітрюйте кімнати, – відповіла Мар’яна. – Але найперше і найголовніше – продезинфікуйте усю квартиру. Я тут вам принесла протигрибкові та миючі засоби. Мусить поки вистачити. А потім докупите, якщо щось не вистачатиме. Ганчірки на кухні візьмете. Віник та відро зі шваброю в туалеті.

– Дрова для вас ми купили завчасно, – продовжив Жуао. – Он вони там, на подвір’ї під навісом. – Знаю, знаю, що спитати хочете. Кошти за них віддасте пізніше, коли почнете заробляти. Та й допомогу від держави маєте якусь отримувати. Так що не пропадете!

– Ви взагалі хоч щось з собою привезли на перший час? – обережно запитала Мар’яна. – Заощадження якісь є?

– Трішки є, не хвилюйтесь, – запевнила Юля.

– Якщо що, то кажіть, допоможемо, чим зможемо! – відповіла. – А зараз обдивіться тут усе, складіть список, чого не вистачає і чоловік вас потім завезе до супермаркету. Їх тут декілька і всі поряд. А ввечері приходьте до нас, засмажу курку, посидимо ще трішки.

– Дякуємо вам за все! – усміхнувшись, мовила Віра. – Не знаю, що б ми без вас робили!

– Нема за що, – радо сказав Жуао. – Друзі моєї дружини – мої друзі. А друзям потрібно допомагати у скрутну хвилину!

*  *  *

Роботи дійсно виявилося дуже багато. Проте дівчата ручної праці не боялися. А тому взялися за прибирання завзято. Юля мила стіни від грибка та обробляла спеціальним засобом. Віра поралася на кухні. Забрала павутиння, вимила плиту, шафки з посудом, стіни та підлогу.

Разом вони склали список необхідних речей і, не чекаючи на Жуао, прогулялися до магазину «Тисяча і одна дрібничка», щоб купити все необхідне для створення затишку та приємної атмосфери в оселі. Окрім нової постільної білизни, рушників та скатертини на стіл, купили фіранки, пару нових каструль і пательню, кілька вазонів та освіжувач повітря.

Вже до заходу сонця квартирка блищала чистотою. Коли хлопець заїхав, щоб забрати дівчат до супермаркету, він був приємно вражений разючою зміною інтер’єру.

– Оце так майстрині! – вражено вигукнув він. – А я думав, що це моя Мар’яна така хазяйновита! Це, мабуть, у вас, українок, в крові!