Ана-Марія Еріш - Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш

Глава 10. Єва

Батьки Кіра сприйняли мене досить добре. Навіть краще, ніж я очікувала. В нього виявилась чудова родина. І на якийсь момент мені навіть захотілося бути частиною цього. Вони так щиро раділи за хлопця, що в нього з’явилась та дівчина, що вони кохають. Знали би вони правду…

Зовсім скоро про наші стосунки дізналась преса, і нас постійно запрошували на різні інтерв’ю. Кір же дотримувався свого слова та намагався допомогти нам стати відомими. І це справді працювало. В такому темпі пройшло два тижні, та настав час, коли хлопець збирався зробити мені пропозицію. Сьогодні ввечері я одягну обручку на палець, і офіційно стану нареченою Кирила Аврамова. Про нього мріють тисячі, а я ж хотіла зовсім іншого. Та саме мені і вдалося отримати те, за що більшість почне ненавидіти.

Я подивилась на себе в дзеркало, стоячи в своїй гримерці. Темний макіяж, що вигідно підкреслював мої бліді очі. Червона помада ідеально пасувала до мого образу. Я вдягнула коротку чорну сукню, що обтягувала мою фігуру, а ще високі чоботи. Така собі темна принцеса, що сьогодні стане королевою.

- Готова? – запитала мене Олена.

Подруга прийшла, аби сьогодні підтримати мене. Вона знала правду про наше весілля, тому з нею я могла не удавати. Чи хвилювалась я? Так, звичайно. Та чи правильно я роблю? Все ж, як казала бабуся, весілля це не похорон, можна й переграти. Головне знайти з ким.

- Так, - невпевнено відповіла я.

- Все буде добре, - посміхнулась Олена. – Так, у вас немає кохання, але ж це шлюб з розрахунком. І коли ви обидва знаєте на що розраховувати, то якось легше.

- В мене зараз думки іншим забиті, - відмахнулась я. – Треба випити.

- Можна? – почула я голос.

Обернувшись, я побачила Кіра, що якраз увійшов. Олена ж, зрозумівши його погляд, одразу ж кивнула мені та поспішала піти. Я ж склала руки на грудях.

- Нащо питати, якщо ти вже увійшов? – посміхнулась я. – Ми ще не одружилися, а ти вже порушуєш мої особисті кордони.

- І в думках не було, - спокійно відповів Кір. – Я тут…

- Зайшов перевірити чи не передумала я? – я мало не розсміялась. – Не хвилюйся, я зроблю все як треба. Твої батьки будуть задоволені.

- Якби ж вони були тут, - Кір посміхнувся. – Я радий, що в тебе хороший настрій. Просто хотів впевнитися, що все в порядку.

- Цілком. Обручку то не забув? – він похитав головою. – Тоді зустрінемося на сцені. Я зроблю вигляд, що щаслива.

- А я, що кохаю тебе, - відповів хлопець.

Після цих слів Кір вийшов, адже мені час було саме виходити на сцену. Вже зовсім скоро моє життя зміниться. На сцену я ж вже вийшла готовою. І лише там я змогла розслабитися та забути про все. Мені було байдуже на те, що буде далі. Я просто насолоджувалась улюбленою справою. Музика захопила кожну клітинку мого тіла, і я віддавалась на повну. Любов фанатів оповила мене, і я відчувала це. Проте занадто швидко все закінчилось. Я би хотіла, аби це тривало вічність.

Коли ж на сцену вийшов Кір з хлопцями, то я майже не слухала їх. Я знала, що лишилось зовсім трохи. Я подивилась на безіменний палець. Скоро тут опиниться обручка. Та, що ми тоді обирали. І та, що він міг би подарувати іншій. Скільки дівчат на нього дивиться. Ну що ж, через рік матимете шанс спробувати стати для нього тією самою.

І ось прозвучали останні акорди пісні, але Кір не поспішав йти зі сцени. Він знайшов мене поглядом, ніби питаючи чи готова я. Я мало не  розсміялась. Невже він до останнього думав, що я можу передумати? Та відступати вже було пізно. Тому я легенько кивнула.

- Всім ще раз доброго вечора, - почав Кір. – Ви напевно думаєте, чому я вас тут затримую. Але я справді маю чудову причину, - він посміхнувся. – Напевно ви знаєте, що я зустрічаюсь з Євою? – зал вибухнув радісними криками та свистом. – Кохана, можеш піднятися на сцену?

Він підійшов до спуску, подаючи мені руку. Мій же гурт так само здивовано спостерігав за всім. І лише Олена залишалась абсолютно спокійною. Зал завмер, ніби очікуючи чогось. Я ж стала навпроти хлопця, уважно спостерігаючи за ним. А він ж ніби завмер, дивлячись кудись перед собою. Час тягнувся неймовірно довго, а Кір навіть не рухався. Тепер він вирішив передумати? Це був би епічний фейл. Я помітила, що і друг хлопця теж з байдужістю спостерігав за всім. Значить і він в курсі. А мене це вже починало дратувати.

- Ти довго будеш думати? – прошипіла я.

Кір перевів погляд на мене, ніби отямившись. Обережно він опустився на одне коліно, а все навколо вибухнуло оплесками та криками. Всі розуміли, що він збирається освідчитися мені. Кір дістав футляр з тією самою обручною, що ми тоді обрали. Чомусь мені хотілося, аби це все якомога швидше закінчилось.

- Єва, ти вийдеш за мене заміж? – запита хлопець.

Усе навколо завмерло. Люди очікували на мою відповідь, ніби це не очевидно. Зараз стільки людей заздрило мені, а скільки дівчат ненавиділо. Треба ж напевно посміхнутися та розплакатися. Проте мені зовсім цього не хотілося. Я ж змогла лише кивнути. Нехай думають, що в мене не вистачає слів від щастя. Кір обережно одягнув обручку на мій палець, а тоді піднявся та поцілував. Що ж, цього разу він все повністю контролював, змушуючи мене розслабитися в його обіймах. Він хотів показати мені на що здатний.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍