Ана-Марія Еріш - Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш

- Минуле давно позаду, а ми живемо сьогоденням, - посміхнулась дівчина. – Зараз у Кіра є я, а інше немає значення.

- Правильні слова, Єво, - відповіла мати. – Я рада, що в мого сина з’явилась досить мудра дівчина. Можливо ти зможеш допомогти йому рухатися далі.

- Дякую, мамо, - я закотив очі.

- Але ж це правда, синку. Ще би й Денисові знайти когось, - продовжила жінка.

- Мамо, - обурився брат. – Я вже дорослий хлопець.

- Для мене ви завжди діти, - вона з ніжністю подивилась на старшого сина.

Ніхто би й ніколи не подумав, що він їй не рідний. Моя мама дуже любила його, і навіть забувала про те, що Дениса народила інша жінка. Вечір ж протікав спокійно, батьки задавали якісь прості питання. Аж ось вони підібралися до найболючішого для Єви. Я бачив це по її очах.

- А хто твої батьки, люба? – сказав батько.

- Мій тато бізнесмен, він живе в Лондоні вже дуже давно, - спокійно пояснила дівчина. – Там і мій брат разом з ним, допомагає в усіх справах.

- А мати? – продовжив він.

- Мама померла. На жаль її не змогли врятувати навіть гроші. І мені дуже не вистачає її, - тепер вже була моя черга підтримувати дівчину. – З татом я не спілкуюсь, тому, можна сказати, що в мене немає родини. Я одна, завжди була. Принаймні до зустрічі з Кіром.

- Але тепер так більше не буде, - м’яко сказала мама, підморгнувши мені. – В тебе буде справжня родина.

- Сподіваюсь, - тихо відповіла Єва.

Мама натякала на нас, та й дівчина все розуміла. Однак вона, як і я, знали правду. І мені залишалося тільки сподіватися, що й справді вона колись стане щасливою. Знайде собі чоловіка та побудує родину. На це заслуговує кожен…