Alana Nesta - В сяєві Локобренни, Alana Nesta

Він мовчки дивиться на мене, потім підіймає руки й починає розв’язувати стрічки, що тримали моє волосся. Його пальці ніжно розплітають коси, він занурюється в них і цілує мене, м’яко торкаючись губами. Я обіймаю його. Як же я мріяла про ці обійми. У його обіймах — цілий світ. Я лякаюся… ні, не його — тих відчуттів, що він пробуджує в мені.

— Все буде добре, — прошепотів він, по—своєму витлумачивши мій страх. — Не бійся.

— Я не боюся, — прошепотіла я тремтячим голосом, намагаючись прикрити себе після того, як він розв’язав зав’язки на моїй сорочці й спустив її.

— Не треба, — сказав він, відводячи мої руки, якими я намагалась прикрити груди. — У цьому немає нічого ганебного. Він нахилився й ніжно, ледь торкаючись, поцілував кутики моїх очей. Я вся тремтіла — не від холоду, а від його дотиків, які були такими новими й лякаючи прекрасними.

Його поцілунки ставали наполегливішими, руки ніжно торкалися моїх грудей. Я не розуміла, що зі мною коїться. Притискаючись до нього, я заплутувала пальці в його волоссі. Він обережно поклав мене на ліжко й підвівся, щоб зняти одяг. Я із зацікавленням стежила за кожним його рухом. Я ще ніколи не бачила оголеного чоловіка. Напевно, мала б відвернутись… але не могла відірвати погляд.

Він помітив мій погляд і, рухаючись з котячою грацією, ліг поруч, підклавши руку під голову.

— Можна? — я простягла руки, подушечками пальців ніжно торкнулася його обличчя. Від неочікуваної ласки він заплющив очі. Я далі досліджувала його тіло, і він гучно вдихнув.

— Я щось не так роблю? — злякано прибрала руку.

— Ні, все чудово, — прошепотів він і нахилився, щоб знову мене поцілувати. Від його поцілунку низ живота спалахнув жаром...