Alana Nesta - В сяєві Локобренни, Alana Nesta

Лера

 

Мені наснився напрочуд гарний сон, і так не хотілося прокидатися. Відчуття після сну були такими реальними, ніби я справді побувала на балу. Поруч був гарний чоловік, і я… я була закохана.

Заховавшись під подушкою від нав'язливого сонячного проміння, я ще трохи потонула у спогадах.

Я спускаюся широкими сходами, і внизу — він. У чорному костюмі й білосніжній сорочці. Коли він підвів на мене очі, я ледь не спіткнулась — від того вогню захоплення, що палав у його зелених очах. Він не зводив з мене погляду, поки я повільно йшла до нього сходами.

Трохи нахиливши голову, він простягнув руку, легенько погладивши мою долоню великим пальцем — і моїм тілом пробігли мурахи. Не зводячи з мене очей, він нахилився й поцілував руку.

— Ти неймовірно прекрасна, як шкода, що я не можу висловити й частки мого захоплення тобою, — прошепотів він, неохоче відпускаючи мою руку.

Сьогодні я й справді почувалась королевою — у вечірній сукні, глибокого синього кольору. Волосся було вкладене в вишукану зачіску, над якою покоївка чаклувала майже дві години. Єдине, що мене бентежило — це декольте: воно відкривало округлі плечі та ледь помітну западину між грудьми. Мені весь час хотілося підтягти тканину вище. Але після його погляду, повного захоплення, я заспокоїлася.

Він взяв мене за руку й підвів до дзеркала. Потім узяв з каміна маленьку оксамитову коробочку. Відкрив — на чорному тлі мерехтіли всіма відтінками синього сапфіри в оточенні діамантів: кольє і сережки.

Я не могла вимовити й слова — лише дивилася, як він застібає кольє на моїй шиї. Холодні камінці торкнулися шкіри, і я здригнулась. Потім він акуратно причепив сережки.

Я дійсно почувалася королевою. Я себе не впізнавала.

— Дякую… — лише й спромоглася прошепотіти я. й прокинулась.

***

— Як же я могла проспати? Сьогодні стільки справ! І ще вчора не встигла випрасувати сукню… — я бігала квартирою, гарячково збираючись на роботу. Терпіти не можу спізнюватися, а ще більше — приходити непідготовленою.

З огляду на ситуацію вирішила: до кав’ярні сьогодні не встигну, а оскільки перша зустріч має відбутися у GrandHotelRitzRoma, то краще поїду туди одразу. Там є затишна лаунж—зона, де я зможу підготуватися й випити чудової кави.

Весь день я намагалась переконати себе, що це був просто сон.

Прекрасний, повний чогось незбагненного, але — лише сон. Бал, блиск дорогоцінного каміння, його очі… усе мало лишитись уночі, за межею буденного ранку з кавою на ходу і запізнілими зустрічами. Та не лишилось. Я відчувала це кожного разу, коли зупинялась на секунду. Наче хтось дивився на мене крізь тінь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍