Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

героїв — Отто, що поступився місцем жінці, яка загинула в аварії, та її донькою Матільдою, яка теж була в поїзді, але вижила. Він заходить до її кімнати і бачить на стіні жовті стикери, на яких записані події, що передували трагедії. Ось їхня розмова.

— Це події, що передували трагедії?

— Угу…

— Почалося з крадіжки велосипеда?

— Так, бо якби не вкрали мій велосипед — цього б не сталося. Мамі не довелося б мене відвозити, бо машина тоді не заводилася, і ми не сіли б на той потяг.

— Яку роль відіграв дзвінок тата?

— Він телефонував сказати, що не приїде [з відрядження]. Мама так засмутилася, що запропонувала влаштувати вихідний, і ми поїхали.

— Знаєш, що кожний із цих випадків є свій окремий розвиток подій.

— Ви про що?

— Мене звільнили в той день, тож я сів на поїзд раніше, ніж зазвичай. Але ти маєш дійти до того місця, де я навчився поступатися місцем жінкам, вирахувати чоловіка, який навчив мене цього і в нього також буде свій хід подій. Усі твої події матимуть власні нитки, які переплітатимуться з іншими подіями та життями інших людей і так, якщо не до нескінченності, але в дуже високому наближенні до неї. Навіть усі комп’ютери світу не змогли б зараз обробити ці дані. Хоча ти і розумна дівчинка, але твій розум не обробить і малої частки цих даних, ти ніколи не зможеш зробити правильні висновки. Це все буде даремно. Впоратися не вдасться. Просто згаєш час.

Як у кожному гарному фільмі, у «Лицарях справедливості» окремі сцени, і ця між Отто й Матільдою теж, проблематизують за принципом фрактальності основну тему стрічки та змушують глядачів задуматися. Звісно, у світі щохвилини стаються прикрі збіги обставин, унаслідок яких гинуть люди. Так само маємо визнати, що багато злочинців намагаються замаскувати вбивства під нещасні випадки. Ми можемо зрозуміти прибиту горем людину, чия мама загинула в поїзді, що зійшов з рейок, на якому вони навіть не збиралися нікуди їхати. Я навмисно наводжу ці приклади для того, щоб нам були зрозумілі мотиви пошуку взаємозв’язків між, на перший погляд, випадковими подіями, які, зрештою, можуть і справді бути випадковостями. Детектив розслідує нещасний випадок, щоб переконатися, що це не вбивство. Засмучені горем родичі загиблих у катастрофі задля власного заспокоєння шукають причин того, що сталося. Ці мотиви ми можемо зрозуміти. Але що робити, коли йдеться про шукачів зв’язків між уявними рептилоїдами, всемогутнім світовим урядом, якимось прадавнім, але від цього ще більше злісним таємним орденом масонів і ще невідомо чим?

Е. Джейн і К. Флемінг підрахували, що у книжці відомого конспіролога-рептилоїдознавця Девіда Айка «Путівник Девіда Айка по глобальній змові (і про те, як її зупинити)» 81, виданій 2007 р., слово «зв’язок» та похідні («пов’язані», «зв’язані» тощо) трапляються на 229 з 625 сторінок і не по одному разу. Цікава статистика і щодо словосполучень, уживаних у книжці, які стосуються (не)випадковостей і збігів обставин (ні, не «співпадіння», це калька з російської). Так от, у «Путівнику» Айка маємо такі популярні слівця і фрази: «невипадково» (not coincidentally) — 63 рази, «невипадковість» (no coincidence) — 291 раз, «чи справді це може бути випадковістю / збігом»? (can it really be a coincidence?) — 75 разів, «це не випадковість» (this is no coincidence) — 128 разів, фраза «я не можу повірити, що це просто випадковий збіг обставин» (fortuitous coincidence) — 276 разів, і моє улюблене, яке треба промовляти голосом і з питальною інтонацією Дмитра Кисельова: «совпадєніє?» (coincidence?) — аж 279 разів 82.

У 2004 р. на аукціоні на eBay американка Діана Дайсер продала свій «святий» тост із присмаженим сиром за 28 тисяч доларів. Якщо вірити інформації про цю непересічну подію, товарові цьому було 10 років, але особливу цінність становило не це, а нібито зображення Богородиці на ньому 83. Хто ж міг купити таку божественну річ, як не казино? От воно й купило. 2014 р. нейролог з Канади, професор прикладної психології та людського розвитку в Університеті Торонто Канг Лі отримав Шнобелівську (Ігнобелівську) премію за дослідження, опубліковане в журналі Cortex: «Побачити Ісуса в тості: нервові та поведінкові кореляти парейдолії обличчя» 84. Як пише про цю подію сайт Університету Торонто, дослідження професора Лі показали, що «людський мозок цілком нормальний, якщо він бачить неіснуючі обличчя в повсякденних об’єктах, а неспроможність до цього означає, що мозку бракує інгредієнтів для яскравої уяви» 85. Канг Лі вважає, що одразу після народження ми починаємо скрізь шукати обличчя, бо це результат мільйонів років нашої еволюції, нашим предкам треба було уникати хижаків або шукати здобич, і всі вони теж мали обличчя. Друга причина криється в тому, що люди — соціальні тварини, тож коли ми взаємодіємо між собою, нам потрібно знати, хто ця інша людина — друг нам чи ворог 86, тому ми швидко вчимося розпізнавати обличчя. Оця ж загальна людська здатність бачити не лише обличчя, а те, чого нема, завдяки подібностям чи загальним спільним ознакам, називається парейдолія (від давньогрецьких слів παρά — «поруч», «близько», «відхилення від чого-небудь» та εἴδωλον — «зображення»). Це хибне зорове чи слухове сприйняття реальних об’єктів як інших, подібних до них за загальними ознаками (схильність бачити образи чи зв’язки у випадкових чи беззмістовних даних називається апофенією [дата звернення: 05.10.2022]). Найпростіший приклад (і визначення) парейдолії — це зорова ілюзія. Вона може стосуватися не лише обличчя Богоматері на надкушеному тості, але й більших об’єктів, наприклад, гора Аюдаг у Криму схожа на ведмедя, що п’є з моря воду. Варто відзначити, що марсіани, які не знають, хто такий ведмідь, навряд чи побачили б обриси саме цієї тварини, милуючись Аюдагом. Канг Лі також зауважує, що християни схильні бачити у випадкових зображеннях обличчя Христа, а буддисти, мабуть, побачили б у них зображення Будди 87. На просторах інтернету можна замовити стильні футболки та інший одяг і торби із зображенням об’єкта з туманності Кіля, дуже схожим на