Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

День перший

Кейт прокинулася через кілька годин. Важкі повіки піднялися, впускаючи в очі приглушене світло кімнати. Ледь вона встигла усвідомити, де знаходиться, як двері тихо прочинилися.

На порозі стояла Ен. Запах свіжої їжі миттєво наповнив приміщення, змусивши шлунок Кейт болісно стиснутися.

— Знайома картина, — з іронією промовила вона, мимоволі згадуючи минулу зустріч із Ен.

Ен мовчки підійшла й поставила піднос із їжею на тумбочку біля ліжка. Її обличчя залишалося незворушним, але в погляді можна було прочитати ознаки турботи.

— Якщо захочеш чогось іншого, просто скажи, — сухо промовила вона й, не чекаючи відповіді, розвернулася до виходу.

Кейт подивилася їй услід, але нічого не сказала. Можливо, вона б і хотіла щось відповісти або спробувати зачепити Ен розмовою, але голод узяв своє. Вона сіла на ліжку, підсунула піднос ближче й взяла в руки ложку. Їжа пахла настільки смачно, що про все інше можна було забути хоча б на мить.

Кейт вдихнула ще раз спокусливий аромат і, не вагаючись, почала їсти. Їжа була простою, але дивовижно смачною. Тепла юшка зі шматочками м'яса зігрівала зсередини, а свіжий хліб хрумтів у руках. Кожен ковток здавався блаженством після виснаження, яке вона відчувала.

Втім, думки не давали їй повністю насолодитися трапезою. В голові вирували питання.

Зітхнувши, Кейт відклала ложку й оглянула кімнату. Це було невелике приміщення, затишне, але без зайвих деталей. Єдине вікно було щільно прикрите шторами, пропускаючи лише слабке світло. Столи, шафи — все виглядало надто охайним, ніби тут давно ніхто не жив.

Коли Кейт допивала останній ковток, двері знову відчинилися. Вона навіть не здивувалася — ніби чекала цього.

Кейт підвела голову, коли двері знову відчинилися. На цей раз Ен не просто зайшла, а зупинилася на порозі, спостерігаючи за нею.

— Тобі потрібно щось? — запитала вона, схрестивши руки на грудях.

Кейт мить розглядала її, намагаючись зрозуміти, що ховається за цим стриманим тоном. Чи була в її голосі справжня турбота, чи це просто формальність?

— Вода, — нарешті відповіла Кейт, відставляючи порожню тарілку.

Ен кивнула, швидко зникла за дверима й повернулася з глечиком і склянкою. Вона поставила їх на тумбочку, але не поспішала йти.

— Ти виглядаєш краще, — мовила вона, уважно дивлячись на Кейт.

— Ну, їжа й кілька годин сну творять дива, — гмикнула Кейт, беручи склянку. Вода була прохолодною, освіжаючою, і, здається, ще трохи прочищала її думки.

— Якщо тобі щось знадобиться, скажи.

— А як щодо відповідей? — Кейт звузила очі, спостерігаючи за нею.

Ен не змінила виразу обличчя, але напруга між ними відчутно зросла.

— Відповіді? — перепитала вона.

— Так. Наприклад, де Ділан?  І головне — що буде далі?

Ен затримала погляд на ній, а потім тихо зітхнула.

— Я повернуся пізніше, — сказала вона й вийшла з кімнати, залишивши Кейт саму.

Кейт ще довго сиділа в тиші, вдивляючись у зачинені двері. Її думки кружляли, немов ураган, розбиваючись об глуху стіну невідомості. Вона не любила, коли щось приховували, а Ен явно щось не договорювала.

Вона поставила склянку на тумбочку й різко встала з ліжка.

Кейт підійшла до дверей і спробувала натиснути на ручку. Замкнено.

— Очікувано, — пробурмотіла вона, пробуючи різко смикнути двері ще раз, але безрезультатно.

Вона все ще почувалася виснаженою, а тіло вимагало відпочинку. Навіть якщо вона хотіла щось з’ясувати, розслідувати це місце чи шукати вихід, спочатку варто було відновити сили.

Підійшовши до ліжка, Кейт опустилася на матрац і вмостилася зручніше.

— Ну й нехай, — пробурмотіла вона собі під ніс. — Якщо вже я замкнена, то принаймні висплюся.

Вона натягнула ковдру вище, відчуваючи, як тепло огортає її тіло. Очі важчали, а думки змішувалися у химерні образи. Десь там, у глибині її свідомості, ще жевріла підозра, що довго її спати не залишать…

Але поки що Кейт дозволила собі ще трохи відпочити.

Темрява швидко поглинула її.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍