Дроянда - Серце вовка, Дроянда

Василиса й Феш продовжували танцювати, і світ навколо ніби зупинився. Їхні рухи ставали все плавнішими, гармонійнішими, ніби вони танцювали не вперше, а робили це все життя.

— В тебе гарні рухи, не кажи, що ти ніколи не танцював, — тихо промовила Василиса, дивлячись Фешу в очі.

— Може, це просто ти мене так надихаєш? — усміхнувся він, легенько повертаючи її у плавному русі.

Вона засміялася, але відчувала, як всередині щось тремтить від хвилювання. Її серце билося швидко, і їй важко було зрозуміти, що більше впливало на це — музика, танець чи те, що вона була так близько до Феша.

Навколо лунали радісні вигуки, вовки з різних кланів святкували, хтось танцював поряд, а хтось просто веселився. Але ніщо не мало значення, окрім того, що відбувалося між ними двома.

Раптом Феш м'яко притягнув її ближче.

— Василисо… я хочу тебе про щось запитати, — його голос був серйозним, але ніжним.

Вона зупинилася, відчуваючи, як його погляд пронизує її.

— Що таке?

— Коли ти була у своєму клані… ти думала про мене?

Василиса відчула, як її щоки почервоніли, але вона не хотіла приховувати правду.

— Так… я думала про тебе… більше, ніж хотіла б зізнатися.

Феш усміхнувся, ніби це була відповідь, яку він так чекав.

— Я теж, — тихо промовив він, його пальці м'яко провели по її долоні.

Василиса відчула, як серце пропустило удар.

— Що тепер?

Феш нахилився ближче, його дихання торкнулося її щоки.

Вона кивнула, і в цей момент їхній світ змінився. Вони більше не були просто друзями, не були просто членами клану. Між ними було щось більше… щось, що могло стати сильнішим за будь-які випробування.

Феш не зводив з Василиси очей. Вона відчувала, як її серце шалено калатало, коли він нахилився ближче.

— Ти для мене важлива, Василисо… — його голос був теплим, майже шепотом.

Василиса не встигла відповісти. Її думки змішалися, коли Феш обережно торкнувся її губ своїми. Поцілунок був м'яким, ніжним, але водночас наповненим почуттями.

Її руки самі знайшли шлях до його плечей, а його долоня лагідно ковзнула по її спині, наче боялася злякати цей момент. Навколо продовжувалося свято, та для них усе зникло — залишилося лише тепло одне одного.

Коли вони відірвалися один від одного, Василиса подивилася на нього, трохи збентежена, але щаслива.

— Оце так… — прошепотіла вона, торкнувшись пальцями своїх губ.

Феш усміхнувся і погладив її по щоці.

— Тепер ти знаєш, що я дійсно хочу, щоб ти залишилася.

Василиса тихо засміялася і, не думаючи більше ні про що, знову потягнулася до нього, відповідаючи на його почуття ще одним поцілунком.