Д'єго Калб - Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

більш схильними до стресів, розумово втомленими, сумними й роздратованими, ніж загал. Вони були більшими песимістами й мало комунікабельними (щось на кшталт Буркуна[76]). І, поза сумнівом, не один дослідник відчув на собі наслідки цього. Однак експеримент приніс і добру новину: коли учасники надолужили години недосипання, ситуація майже докорінно змінилася.

І нарешті, якщо сон триває менше часу, ніж ми потребує­мо, це негативно впливає на зосередженість, математичні здібності та логічне мислення. Ви можете перевірити це вдома (але під власну відповідальність): спіть мало впродовж кількох днів і спробуйте розв’язувати математичні задачі. Потім порівняйте витрачений час із тим, який витрачаєте на це зазвичай, коли вас не будять. Ви переконаєтеся, що коефіцієнт корисної дії помітно зменшився. А чому? Тому що ці здібності розташовані у префронтальній зоні мозку, вельми чутливій до недосипання.

Але пильнуйте! Крайнощі ніколи не доводять до добра: спати надто довго також не рекомендується. Крім того, що ми марнуємо значну частину дня, дослідження продемонструвало, що коли сон триває менше шести годин або більше дев’яти, це збільшує ризик серцево-судинних захворювань. А отже, не варто дослухатися до рекомендацій Наполеона Бонапарта, який казав, що жінкам та ідіотам на сон потрібно десять годин, пораненим — вісім, а чоловікам — шість.

Своїми різноманітними й численними дослідами вчені переконали нас, що ми щодня повинні спати певну кількість годин — ні значно більше, ні значно менше. Кожен знає, скільки йому потрібно (втім, нам би не хотілося дочасно відправити читачів до ліжок). Зокрема тому, що «я зараз засну» легко вимовити, але не завжди легко здійснити. У наступному розділі ми побачимо, що для декого сон може перетворитися на справжнісінький виклик, тоді як інші силкуються тримати очі розплющеними.

7. Про безсоння та інших демонів[77]

Спи — це, дівчинко, корисно.

Спи сьогодні, далебі,

ти ж бо вже не бачиш сонця

кілька днів — кажу тобі.

Фіто Паес[78]

Пошесть

Вигадане Габріелем Гарсією Маркесом селище Макондо, що зробилося легендарним завдяки його роману «Сто років самотності», якось охопила страшна хвороба, від якої деякі персонажі встигли врятуватися втечею: всіх тамтешніх мешканців уразила пошесть безпам’ятства. Вона виявилася такою заразною, що чужинці мусили носити балабончики, аби сповіщати, що вони здорові, й не могли нічого їсти й пити, бо все було інфіковане. На щастя, рід Буендіа спромігся подолати цю пошесть завдяки «речовині приємного кольору», яку привіз мандрівець Мельхіадес.

Однак не всім так щастить. Для початку зазначимо, що безсоння — не заразне й не здатне передаватися від людини до людини; воно — за визначенням — є розладом індивідуальним (принаймні якщо ми не будемо такими егоїстами, щоб будити людину, яка спить поруч, чи вдосвіта телефонувати приятелеві, аби потеревенити з ним).

Щасливчики, які сплять без проблем, лягають, збивають подушку — і готово, справу зроблено: за кілька хвилин вони поринають у першу фазу сну. А от ті, хто потерпають через безсоння, не можуть заснути або їм важко спати нормально впродовж ночі. Вони крутяться, намагаються знайти зручну позу, підводяться, прагнуть поринути в сон у найменш придатних для цього місцях і, якщо пощастить, раптом, знесилені, засинають. Певна річ, сплять вони недовго, і сон у них поганий. Інші, прокинувшись удосвіта, більше не можуть заснути.

Ці відхилення бувають випадковими або хронічними. І можуть бути різних ступенів тяжкості. Крайнім є, мабуть, випадок Дон Кіхота з Ламанчі, котрий так захопився читанням, що читав цілісінькими ночами, аж поки «мозок його до решти висох — ізсунувся бідаха з глузду»[79].

Книга безсоння

Інший доволі тривожний і, мабуть, більш достовірний випадок змалював Марсель Пруст, автор культового для багатьох «роману-ріки» «У пошуках втраченого часу», який хтось[80] назвав «книгою безсоння». Вже на початку цього знач­ною мірою автобіографічного твору письменник згадує: «Лягати рано я давно звик. Іноді, ледве меркла свічка, очі мої так швидко злипалися, аж я не встигав подумати, що засинаю»[81].

Проте в реальному житті ця ситуація тривала недовго, бо в дорослому віці французький письменник дуже потерпав через розлад сну. Щоб уникнути нападів астми, що мучили його змалку, ночами він гарячково писав. Лихі язики подейкували, нібито жив він завдяки заспокійливим та снодійним препаратам, вплив яких урівноважував непереборною пристрастю до кофеїну, а це страшна вибухова суміш.

Кіно також не пасло задніх і в багатьох випадках відтворило розлади сну. В перші ж хвилини «Бійцівського клубу»[82] головний герой із запаленими через неспання очима мовить: «У хвилини безсоння ніщо не є реальним. Усе здається віддаленим. Усе є копією копії копії».

Навіть персонажів анімаційних фільмів мучать ці проблеми. Схоже на те, що Волта Діснея тема сну хвилювала особливо і в багатьох своїх творах він зобразив різні його розлади. Приміром, у стрічці «Хто рано лягає» (1941) режисер показує, як знаменитий та улюблений качур Дональд не може склепити повіки через цокання будильника й цілу ніч крутиться та бореться з непогамовним тік-так.

Занадто активні клітини

Отже, ось запитання на мільйон: що заважає нам спати? Відповідей чимало. Якщо лягати в ліжко кожного дня в різний час, це не сприяє доброму сну. Так само й недостатні фізичні навантаження та напої, що містять кофеїн, якщо їх вживати на ніч. До того ж слід не випускати з уваги й психологічний фактор, не зводячи разом з тим усе до питань, що нас непокоять.

Аби трохи глибше зрозуміти цю хвилюючу тему, вчені застосували чудову сучасну технологію й вирішили подивитися, що відбувається з мозком у випадках безсоння. Картинки, які відтворила для них позитрон-емісійна томографія (РЕТ), виявили зони дуже активні (тобто з високим метаболізмом) як під час сну, так і в період неспання. Отже, проблема полягає в тому, що зони центральної нервової системи, які спричиняють неспання (як стовбур головного мозку та гіпоталамус), не деактивуються, коли людина хоче спати.

Вірна нічна подруга

Це класичний випадок, коли ми маємо завершити якусь роботу, і незрадливий товариш під час тривалих нічних занять. Для багатьох вона неодмінна умова, щоб розплющити очі, перш ніж дістатися до офісу. Так, пані та панове, ми маємо на увазі каву. Від цього стимулятора, такого необхідного, щоб підтримувати нас у бадьорому стані, походить слово «кофеїн» — назва речовини, що допомагає багатьом виконувати свої повинності, але водночас може зіграти з нами кепський жарт.

Усупереч поширеній думці цей складник міститься не лише в каві. Він присутній