В В Срібна - Світляки на полі бою, В В Срібна

― Як він відноситься до мого дорогого друга?

― Цього дізнатися не вдалося.

― Що ж. Можеш іти.

Ян прокинувся від сонячних променів, які починали світити у вікно. Вставши, він зробив невеличку розминку. Ще було рано, сонце лише починало виднітися з-за обрію. На столі лежав одяг і записка.

« Дорогий Яне. Цей одяг для тебе. Я піду, коли ще буде темно. Якщо у тебе буде бажання потренуватися попроси Мілану тебе провести. Я повідомив її. Вона відповість на всі запитання, які ти побажаєш задати. 

Якщо я буду потрібен знайдеш мене в штабі. Сподіваюсь ти гарно виспався.

О, ледве не забув. Дем’ян прийде сьогодні до маєтку. Він просив, щоб ти дочекався його.»

Прочитавши лист Ян почав розглядати одяг. Він був новий, вишуканий, але витриманий. Білосніжна сорочка, вузькі штані і вишитий пояс. Але він його не вдягнув так як збирався тренуватися. Переодягнувшись у вчорашній одяг він взяв записник, який придбав вчора і попрямував вниз по сходах. Спускаючись він зустрів Мілану, яка сама заносила випрані речі.

― Мілано, не могла би ти показати де тут зала для тренувань.

― Так, пане. Прошу зачекайте мене на першому поверсі.

Спустившись Ян оперся на стіну і відкрив щоденник.

« Я Петро Данилович. Якщо ви знайшли цей щоденик це означає, що мене більше немає. Колись я був людиною славетного роду, але мене рахували занадто слабким… завжди так було. Після смерті батька я і троє моїх братів змагалися за право бути паном. Яким я був дурнем. Мій брат поблагав мене допомогти йому здобути перемогу, я, який не хотів цього місця, погодився за однією умови, що я залишуся членом сім’ї і не втрачу свого права. Ми заключили контракт і я виконав свою частину, але… На наступний же день мене з позором викинули з сім’ї. Цей покидьок просто мене використав! Він і не думав, що я стану сильним і зможу помститися. Я ніс свою помсту в серці багато років. Я вивчав магію, про існування якої я раніше навіть і не підозрював. Здобувши велику силу моя помста повинна була здійснитися. В нього був син, на той момент йому було десь десять. Він з прислугою їхав до будинку… Було вже темно і я швидко зміг розібратися з його людьми. Підійшовши до хлопця, який стояв немов закам’янілий і дивився на мене блакитними очами. Такими…Як в мене, вони були повні злоби, відчаю, страху і болі. В  той самий момент я втратив всю свою злобу. Я не зміг його вбити, але і залишити там диким звірам не хотів. Я використав “Гвінум” і він впав без тями. Я забрав його з собою. Коли він прокинувся, він мене дуже боявся, але з часом його страх зник. Через тиждень до нас вломилися декілька людей з ножами і пістолетами за ними зайшов і мій брат. Племінник хотів побігти до батька, але я схопив його за руку і притис до себе. Я… досі не знаю навіщо я це зробив. Брат дістав пістолет і наставив його на мене. Він просив відпустити хлопця. Я запропонував свої умови. Я відпускаю хлопця, а він помирає замість нього. Брат погодився і поклав пістолет на підлогу, затим відштовхнув ногою подалі. Я наказав йому підійти. Коли між нами залишався метр, він схопив хлопця і відкинув подалі назад наказавши тікати. Я прижав брата до стіни і дістав з плаща ніж готуючись нанести удар. Тут я різко почув вистріл, по кімнаті розійшовся запах пороху. Повернувшись - я закляк. Мій племінник тримав в руках пістолет, який був направлений в мене. Його блакитні очі були наповнені сльозами. Тільки тоді я зрозумів, що кою і настільки злоба поглинула моє серце. Я втік як той боягуз. Хлопець має всі права мене ненавидіти. Як я міг на його очах намагатися вбити брата. Скоріш за все це і досі в його пам’яті.

Мій любий племіннику, я ніколи не хотів тебе кривдити. Думаю, що ти мене ненавидиш, але мені дуже шкода. Нажаль я не зміг стати хорошим дядьком. Ти найкраще, що було в моєму житті, сподіваюсь ти виріс гарною людиною. Сподіваюсь ти зможеш мене колись пробачити.»

«Так він був магом. Тоді зрозуміло чого на щоденнику така сильна енергія. Ситуація описана тут якась дивно. Здається, що це просто вигадка або автор був занадто емоційним і писав це під їх впливом.»- подумав Ян, йому ця ситуація здавалася безглуздою. На його думку помста не є відворотною. Якщо б він хотів помститися він повинен був зробити це не дивлячись ні на що, або ж він був занадто добрим, а значить слабкий для цього.

― Сподіваюсь я не сильно забарилася?- запитала дівчина вклонившись, що відволікло Яна від роздумів.

― Ні.

― Прошу ідіть за мною.

Вони зайшли в невеличку кімнату. Дівчина натиснула на краєчок дошки і щось прошепотіла. Стіна, яка була перед ними, здвинулася. За нею були сходи, які вели до низу. Спускалися вони досить довго. За хвилин десять, нарешті опинилися посеред величезної зали.

― Ця зала захищена магічним бар’єром тому жодна техніка не нашкодить нікому. Ми досить далеко під землею, але не дивлячись на це  тут завдяки магії тепло. Для регуляції температури у правому кутку кімнати є магічна панель. По ліву сторону ви можете бачити квадратне поле, на ньому знаходяться магічний симулятор справжнього бою. Праве поле підходить до практикування енергійної стабільності. Також є багато тренажерів. Вам ще щось потрібно?

― Ні, якщо прийде мій брат проведи його до мене.

― Як скажете, буде виконано.- вклонившись вона направилась до сходів.