В В Срібна - Світляки на полі бою, В В Срібна

― Я занадто розслабився і через це програв. За рани не хвилюйся. Вони мене не турбують.

― Он як.- спокійно, але все ще хвилюючись за Яна сказав він.- Я напишу листа твоєму брату. Наскільки ти тут?

― На два дні.

― Залишайся в мене. Зараз тебе кудись відправляти на одинці не хочеться. Можливо ті люди, які з тобою це зробили, ще не заспокоїлися. За свою безпеку не хвилюйся. Всі, хто у мене працюють надійні. Я перевіряв. Розкажи, що відбувалося і як ти вижив?

Ян розповідав про все те про що наважувався. Про нечисть, січ, Максима, лікарню, Рустема. Ця розповідь тривала декілька годин. Найважчими були спогадами про того за ким він слідкував і допомагав. Все ж з султаном вони були знайомі вже не мало років і його вчинок досить сильно задів хлопця. Ці спогади все ще нили всередині, але хлопець швидко викинув їх з голови. Рустем поставив крапку в їх дружбі, а значить Ян повинен був погодитися з його рішенням і забути його.

В цей момент до кімнати зайшла служниця. Вона поставила на невеличкий столик дві склянки з водою, вклонилася і поспішно вишла з кімнати. Почекав хвилину Олксандр продовжив:

― Он як... Значить він щось підозрював.

― Ти про що?- зробивши ковток води запитав Ян.

― Не так давно до мене прийшов Дем’ян і попросив передати тобі це.

Він простягнув оберіг. На ниточці висів фіолетовий камінець. Він мергтів на сонці нагадуючи краплинки роси, які зранку з’являлися на квітах.

― Він передав мені його декілька днів тому. Сказав, що він повинен тебе від чогось захистити. Можливо він мав на увазі ту саму нечисть?

― Хто його знає. Не думаю, що існує щось про що брат не знає, або хоча б не здогадується.

Підійшовши до Яна Олександр одягнув амулет йому на шию.

― Він випромінює занадто багато енергії як для його розмірів.- зауважив Ян.

― Це аметист.  Він є дуже сильним каменем для магії. За допомогою нього роблять найсильніші амулети. На ньому явно захисна магія найвищого рівня. Тому і стільки енергії.

― Так і думав.

― Що ж, вже пізно. Підемо повечеряємо, а за тим я проведу тебе до кімнати.

Спустившись на перший поверх вони повернули на ліво до ошатної, великої зали. Там стояв великий стіл розрахований приблизно на п'ятдесят осіб. Вони сіли на різних його краях і слуги принесли їм по тарілці печерного картоплею з овочами.

― Ти з дитинства полюбляв печену картоплю. Я подумав, що тобі сподобається така вечеря .

― Дякую, мені дуже приємно, що ти про це згадав.

Через хвилину внесли по келиху червоного вина.

― Це вино дуже приємне на смак. Давно я не пив подібнго! Де ти його дістав?

― Не так давно декілька десятків  бочок привезли до Тріони. Зміг вихватити бочку. Я дам тобі трішки, коли будеш їхати назад.

― Дякую.

― Я попросив поставити захист на твою кімнату - можеш не хвилюватися за безпеку.

― Ти все ще рахуєш мене маленьким хлопчиком?

― Ну тут я і справді нічого не зможу зробити. Ти завжди для мене ним залишишся. – сміючись відповів він.

За пів години вони вийшли з залу і пішли на другий поверх. Повернувши по коридору вони пройшли декілька кімнат. Олександр відкрив шості двері з права. Кімната була просторою. Все необхідне було там тому Яну не було різниці до чогось ще.

― Все підходить.

― Так, все просто чудово.

― Ну тоді я тебе залишу. Моя кімната напроти. Якщо щось станеться, іди до мене. Добраніч.- він посміхнувся.

― До завтра.

Ян був дуже втомленим. Голова боліла, хотілося спати. Поклавши речі він переодягнувся і заснув як тільки голова торкнулася м’якої подушки.

Вулиця була освітлена місячним світлом. Відчуття спокою поглинало душу и занурювала її в невиданий спокій. Чоловік пересувався по вулиці. Його силует, який був злегко освітлений, гарно виділявся на фоні будинків.  Одягнений він був у темну накидку з капюшоном. Пройшовши декілька метрів він оглянув територію навколо себе упевнившись, що його ніхто не переслідує він зайшов до темного перевулку.  Ставши на коліно він мовив:

― Я прибув великий візиру. – за тим він встав, але очі не підняв.

― Ти дізнався все про що я просив?

― Так. Ви були праві, він вижив. Його знайшли козаки і вилікували також він явно в гарних відносинах з гетьманом. Це може завадити вашим планам.

― Ось як… Що на рахунок його сили?

― Я не зміг дізнатися цього точно. Він не використовував її ні разу за час слідкування, але він пішов до сильного мага. Тому я думаю, що вона або занадто слабка, або він її втратив.

Чоловік стоячий у стіни. Вислухав його слова і посміхнувся.

― Непогано... – тихо прошепотів він сам собі.- Що на рахунок того гетьмана?

― Він гарний полководець. Для свого віку він здобув дуже багато перемог. На січі його дуже поважають.