Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

я дозволяю вам залишитися. Залишитися, щоб навчатися. (Вона відходить від каміна і стає між ними). Ну, Джеймсе, у чому річ? Ну ж бо, розкажи.

Марчбенкс (уривчасто шепоче до Морелла). Не розказуйте!

Кандіда. Ну ж, починай.

Морелл (повільно). Я хотів обережно підготувати тебе, Кандідо, аби не виникло жодних непорозумінь.

Кандіда. Так, любий, я переконана, що ти саме цього хотів. Однак це не має значення. Я зрозумію тебе так, як треба.

Морелл. Отже. Е-е. (Вагається, намагаючись придумати грунтовне пояснення, яке, на його думку, мало б вийти переконливим).

Кандіда. Ну то що?

Морелл (випалює навпростець). Юджин стверджує, що ти закохана в нього.

Марчбенкс (несамовито). Ні, ні, ні, ні — ніколи! Я цього не казав, місіс Морелл, це неправда! Я сказав, що я люблю вас. Я сказав, що я розумію вас, а от він не може зрозуміти вас. І усе оце я говорив не після того, що сталося тут, біля каміна, — повірте мені на слові, це було сьогодні вранці.

Кандіда (усвідомлюючи). Сьогодні вранці!

Марчбенкс. Так. (Дивиться на неї з благанням про довіру, а потім додає просто). Так ось чому мій комір мав такий жалюгідний вигляд.

Кандіда. Ваш комір? (Вона раптово починає усвідомлювати зміст його слів і, вражена, обертається до Морелла). О Джеймсе, невже ти...? (Замовкає).

Морелл (присоромлений). Ти знаєш, Кандідо, я не завжди можу приборкувати свій норов. А він сказав (здригаючись), що ти зневажаєш мене у серці своєму.

Кандіда (рвучко обертається до Юджина). Ви так сказали?

Марчбенкс (перелякано). Ні.

Кандіда (майже з люттю). Отже, Джеймс щойно збрехав мені? Ви це мали на увазі?

Марчбенкс. Ні, ні. Я... я... (у відчаї випалює). Це Давидова дружина. І це було не дома. Це було, коли вона бачила, як він танцює перед усім народом.

Морелл (хапається за підказку зі спритністю удатного сперечальника). Танцює перед усім народом, Кандідо, і думає, що він зачіпає їхні серця своїм мистецтвом, тоді як вони страждають тільки... від тієї ж хвороби, що й Проссі. (Кандіда хотіла було запротестувати, та він піднімає руку, аби змусити її мовчати). Не намагайся удавати з себе обурену, Кандідо!

Кандіда. Удавати!

Морелл (продовжує). Юджин правий. Як ти мені сказала кілька годин тому, він завжди правий! Він не каже нічого, що ти не говорила б ліпше за нього. Він поет, який бачить усе, а я бідний піп, котрий не розуміє нічого.

Кандіда (з розкаянням). І ти надаєш значення тому, що каже цей божевільний хлопчисько, тому що я жартома кажу щось подібне?

Морелл. Цей божевільний хлопчисько може говорити з натхненням дитини й мудрістю змії. Він казав, що ти належиш йому, а не мені; і, правий він чи неправий, я починаю боятися, що це може виявитися правдою. Я не хочу гризти себе сумнівами й підозрами. Я не хочу жити поруч з тобою і щось приховувати від тебе. Я не хочу піддавати себе принизливим тортурам ревнощів. Ми домовилися з ним, він і я, що ти вибереш одного з нас. Я чекаю на твоє рішення.

Кандіда (поволі робить крок назад із запеклим серцем через цю риторику, попри щире почуття, що вчувається в ній). Он як! Отже, мені доведеться вибирати! Я припускаю, що це питання цілком вирішене і я неодмінно повинна належати одному з вас?

Морелл (твердо). Неодмінно. Ти повинна зробити остаточний вибір.

Марчбенкс (схвильовано). Морелле, ви не розумієте: вона хоче сказати, що належить сама собі.

Кандіда (обертаючись до нього). Так, я хочу сказати саме це, і ще багато чого, мій володарю Юджине, про що ви обидва скоро дізнаєтеся. А зараз, мої лорди й володарі, що ви запропонуєте за мій вибір? Здається, мене виставлено на продаж з аукціону. Що ти даєш за мене, Джеймсе?

Морелл (докірливо). Канді... (Сили залишають його, на очі навертаються сльози, до горла підступає клубок, а сам оратор перетворюється на поранену тварину). Я не можу говорити.

Кандіда (імпульсивно поривається до нього). Любий мій!.

Марчбенкс (стривожений до нестями). Стійте! Це нечесно. Ви не повинні показувати їй, що страждаєте, Морелле. Мене теж зараз розпинають, та я не бідкаюся.

Морелл (збираючись з усіма своїми силами). Так, ви праві. Я прошу не про жалість. (Відсторонює Кандіду від себе).

Кандіда (трохи охолонувши, відходить від нього). Даруй, Джеймсе, я тебе не чіпаю. Я хочу почути, що ти за мене даси.

Морелл (з великою покірністю). Мені нічого запропонувати тобі, окрім моєї сили для захисту тебе, моєї чесности для твоєї упевнености, моїх здібностей і заповзяття заради твого існування, мого авторитету і становища задля твоєї гідности. Це все, що чоловікові належить запропонувати жінці.

Кандіда (геть незворушно). А ви, Юджине, що ви можете запропонувати?

Марчбенкс. Мою слабкість. Мою самотність. Моє нерозважне серце.

Кандіда (під враженням від почутого). Це хороша ціна, Юджине. Тепер я знаю, кого виберу.

Вона замовкає і з цікавістю позирає то на одного, то на другого, наче зважуючи їх обох. Морелл, чия пихата самовпевненість поступається місцем невимовному жахові, коли він чує, що пропонує за Кандіду Юджин, уже неспроможний приховувати свого відчаю. Юджин, страшенно напружений, стоїть непорушно.

Морелл (здушеним голосом, з благанням, що рветься із глибин його відчаю). Кандідо!

Марчбенкс (убік, спалахуючи презирством). Боягуз!

Кандіда (значуще). Я віддам себе найслабкішому з вас двох.

Юджин одразу ж здогадується, що вона хотіла цим сказати, його обличчя стає блідим, мов сталь у плавильній печі.

Морелл (схиляє голову і стоїть сумирно, мов заціпенів). Я погоджуюся з твоїм вироком, Кандідо.

Кандіда. Ви мене зрозуміли, Юджине?

Марчбенкс. О, я відчуваю, що приречений! А йому не до снаги нести цей тягар.

Морелл (піднімає голову і промовляє з якоюсь комічною уривчастістю, не ймучи віри тому, що почув). То ти мала на увазі мене, Кандідо?

Кандіда (робить спробу усміхнутися). Нумо сядьмо й поговорімо спокійно, як троє хороших друзів. (До Морелла). Сядь, любий.

Морелл, геть розгублений, присуває від каміна дитячий стільчик.

Принесіть-но мені оте крісло, Юджине! (Вона вказує рукою на крісло).

Він мовчки приносить крісло, сповнений якоїсь холодної мужности, ставить його біля Морелла, трохи позад нього. Вона сідає. Він сам вмощується на стільці для відвідувачів, усе такий же непроникливий. Коли всі вони посідали, вона починає говорити, і її рівний, тверезий і ніжний голос діє на них заспокійливо.

Ви пам’ятаєте, що ви мені розповідали про себе, Юджине? Як ніхто не дбав про вас після смерти вашої старенької няньки, як ваші розумні, світські левиці-сестри й процвітаючі брати були улюбленцями ваших батьків, яким нещасним