Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Берджес (з надмірною великодушністю). Не варто про це говорити, містере Мілл. (Скромно). Я дуже радий, що вам сподобалося моє скромне частування.

Прозерпіна. Ми пили шампанське. Я ніколи раніше не пила його. У мене геть паморочиться голова.

Морелл (здивовано). Вечеря з шампанським! Це ж просто чудово. Чи не моє красномовство стало причиною такої надмірности?

Лексі (риторично). Ваше красномовство і добре серце містера Берджеса. (У запалі піднесення). Знали б ви, Морелле, яка чудова людина цей головуючий! Він вечеряв разом із нами.

Морелл (промовисто дивлячись на Берджеса). Он воно що! Головуючий! Тепер я розумію.

Берджес своїм стриманим кашлем намагається приховати задоволення від отриманої ним дипломатичної перемоги. Лексі, схрестивши руки, з піднесенням прихиляється до голови канапи, аби не втратити рівноваги. Заходить Кандіда з тацею, на якій склянки, цитрини і глечик з гарячою водою.

Кандіда. Хто хоче лимонаду? Ви знаєте, як у нас заведено: цілковите утримання від спиртного. (Ставить тацю на стіл і бере вичавлювач для цитрин, обводячи присутніх запитливим поглядом).

Морелл. Усе марно, люба. Вони всі пили шампанське. Прозерпіна порушила свою обітницю.

Кандіда (до Прозерпіни). Невже ви справді пили шампанське?

Прозерпіна (з викликом). Так, пила. Я давала обітницю не пити пиво, а не шампанське. Я не люблю пива. У вас є листи, що потребують відповіді, містере Морелл?

Морелл. Ні, сьогодні вже нічого робити не потрібно.

Прозерпіна. От і чудово. Ну, то всім на добраніч.

Лексі (ґалантно). Може, вас провести, міс Гарнетт?

Прозерпіна. Ні, дякую. Сьогодні я нікому не довірюсь. Ліпше б я не пила цього пійла. (Якось невпевнено націлюється на двері й рвучко кидається у отвір, мало не забившись об одвірок).

Берджес (гнівно). Пійло! Чули таке?! Та це дівчисько нічого не тямить у шампанському! «Поммері й Гріно» за дванадцять шилінгів шість пенсів пляшка. Вона майже одним духом випила два келихи.

Морелл (занепокоєно). Лексі, підіть проведіть її.

Лексі (стривожено). А якщо вона насправді... Що як вона раптом почне співати на вулиці або ще щось устругне?

Морелл. У тім-то й річ: усяке може статися, а тому вам слід довести її без пригод додому.

Кандіда. Якщо ваша ласка, Лексі! Будьте добрим хлопчиком. (Потискає йому руку і злегка підштовхує до дверей).

Лексі. Вочевидь, мій обов’язок — піти. Сподіваюсь, у цьому не буде потреби. На добраніч, місіс Морелл. (До решти). До побачення. (Йде).

Кандіда зачиняє за ним двері.

Берджес. Після кількох ковтків з нього почав бити фонтан благочестя. Ні, тепер люди геть розучилися пити! (Швидко прямує до каміна). Що ж, Джеймсе, пора розходитись. Містере Марчбенкс, чи не хочете для компанії піти зі мною, адже ви теж ідете додому?

Марчбенкс (перелякано). Так, мені краще піти. (Квапливо рушає до дверей, однак Кандіда стає перед дверима, заступаючи йому дорогу).

Кандіда (спокійно і владно). Сядьте. Вам ще не час іти.

Марчбенкс (злякавшись). Та я... я і не збирався. (З жалюгідним виглядом сідає на канапу).

Кандіда. Тату, містер Марчбенкс залишиться ночувати у нас.

Берджес. От і чудово. Тож на добраніч усім. Бувайте, Джеймсе. (Потискає руку Мореллу й підходить до Юджина). Попросіть, аби вам дали нічник, містер Марчбенкс, на той випадок, якщо ви прокинетеся серед ночі від того, що вас переслідують жахи. Добраніч!

Марчбенкс. Дякую вам. Я попрошу. На добраніч, містере Берджес!

Вони потискають один одному руки. Берджес крокує до дверей.

Кандіда (гукає Морелла, який супроводжує Берджеса до дверей). Залишайся тут, любий, я сама допоможу татові надягти пальто. (Виходить слідом за Берджесом).

Марчбенкс (устає з канапи й крадькома підходить до Морелла). Морелле, зараз буде щось страшне. Ви не боїтеся?

Морелл. Анітрохи.

Марчбенкс. Я дотепер жодним чином не заздрив вашій мужності. (Він благально кладе свою руку на плече Морелла). Може, станете на захист мене?

Морелл (рішуче відсторонюючи його). Кожен сам за себе, Юджине. Зараз їй належить вибирати між нами.

Кандіда повертається. Юджин задкує до канапи, немов провинний школяр.

Кандіда (стає поміж них і звертається до Юджи-на). Ви шкодуєте про свій вчинок?

Марчбенкс (палко). Так, від щирого серця.

Кандіда. Гаразд, я пробачаю вам. А зараз ідіть спати, як маленький слухняний хлопчик. Я хочу поговорити про вас із Джеймсом.

Марчбенкс (заціпеніло зводиться на ноги). О, я не можу зробити цього, Морелле! Я мушу залишатися тут. Я звідси нікуди не піду. Скажіть їй.

Кандіда (її підозра справджується). Сказати мені? Що сказати? (Він відводить погляд, намагаючись не дивитися їй у вічі. Вона обертається і з німим запитанням дивиться на Морелла).

Морелл (готуючись до можливої катастрофи). Мені нічого сказати їй, окрім. (при цьому його голос стає глибоким і в ньому вчуваються нотки зворушливої ніжности) того, що вона мій найбільший скарб на землі — якщо вона справді моя.

Кандіда (прохолодно, ображена тим, що він вдається до свого ораторського тону і ставиться до неї так, буцімто вона аудиторія гільдії святого Матфея). Я не сумніваюсь, що Юджин може сказати мені аж ніяк не менше, якщо до сказаного додати нічого.

Марчбенкс (збентежено). Морелле, вона сміється з нас обох.

Морелл (готовий обуритися). Тут нема над чим сміятися. Хіба ти смієшся над нами, Кандідо?

Кандіда (з ледве стримуваним гнівом). Юджин дуже меткий, Джеймсе, — я сподіваюсь, зараз найліпша нагода посміятися, однак я не впевнена, що мені не доведеться всерйоз розсердитися. (Іде до каміна і зупиняється, спершись рукою об камінну дошку і поставивши ногу на решітку, тоді як Юджин тихцем підходить до Морелла й смикає його за рукав).

Марчбенкс (шепоче). Зупиніться, Морелле, не будемо нічого говорити.

Морелл (відштовхує Юджина, навіть не глянувши на нього). Сподіваюсь, це не погроза, Кандідо?

Кандіда (із неприхованим застереженням). Стережися, Джеймсе! Юджине, я просила вас піти. Ви ідете?

Морелл (тупаючи ногою). Він нікуди не піде! Я хочу, аби він залишився.

Марчбенкс. Я піду. Я зроблю усе, що вона хоче. (Повертається до дверей, щоб іти).

Кандіда. Зупиніться!

Юджин підкоряється.

Хіба ви не чули, що Джеймс сказав, аби ви зупинилися? Тут господар Джеймс. Невже ви цього не знаєте?

Марчбенкс (спалахує гнівом проти тиранії, притаманним юному поетові). За яким це правом він тут господар?

Кандіда (спокійно). Скажи йому, Джеймсе.

Морелл (ніяковіючи). Люба, я не знаю, за яким правом я тут господар. Я не претендую на такі права.

Кандіда (з безмірним докором). Ти не знаєш! О, Джеймсе! Джеймсе! (Дивлячись у задумі на Юджина). Ну, а ви, Юджине, усвідомлюєте це?

Юджин безпорадно хитає головою, не наважуючись поглянути на неї.

Ні, ви занадто молоді. Гаразд,