Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

прибацаності вони анітрохи не поступаються братам гуманітаріям.

Коли ми отримуємо кейс на корекцію, інколи на початку стоїть примітка: «УВАГА! Особливості в роботі. Перед будь- якими маніпуляціями зв’яжіться з розробниками». Тоді Франческа (вона в нас відповідає за контакти) зв’язується з розробниками, і ми отримуємо додаткові інструкції.

Цього разу інструкції були, прямо скажемо, приголомшливі.

— Це незвичайний сателіт. Він не такий, як усі! — пролунало в динаміку гучного зв’язку. — Його звати Містер Щасливчик (Mr. Lucky)!

У командному центрі повисла пауза.

— Його звати Містер Щасливчик, і він трохи кульгає.

«Містер Щасливчик» — це телекомунікаційний супутник на геосинхронній орбіті, збудований компанією Lockheed Martin на популярній платформі А2100. За його допомогою ви можете дивитись трансляції НАСА з мису Канаверал, освітні програми каналу Science і ще багато чого цікавого. Супутник повністю виготовлено з легких композитних матеріалів (бо дорогий кожний грам!), але при злеті вібрація пошкодила сопло одного з малих однопаливних гідразинових двигунів, які допомагають коригувати орієнтацію супутника в космосі. Отож тепер, щоб повернути сателіт, замість активації одного несправного двигуна доводиться запускати одразу три в суворо визначеному порядку та пропорції. Це трохи збільшує витрату гідразину і, відповідно, зменшує ресурс служби сателіта. Тому, щоб витрачати паливо дуже економно, інженери з Lockheed Martin придумали спеціальний алгоритм роботи маневрових двигунів. Але це ще не все. Сателіт з «обмеженими фізичними можливостями» інженери так люблять, що дали йому ім’я «Містер Щасливчик».

— Для повороту на сім і п’ятнадцять сотих градуса по Х ви маєте запустити двигуни в порядку два, чотири, один, — повідомив нам інженер на ім’я Стів. — Схема потужності — два, півтора, один.

— Ясно, прийняли, — відповіла Франческа.

— Це ще не все.

— Слухаю.

— Перед тим, як робити маніпуляції, ви повинні з ним привітатися.

— Перепрошую?

— Сказати: «Привіт, Містер Щасливчик!», — очі у Франчески стали круглі, як двадцятип’ятицентові монети.

— Перепрошую, ще раз?

— Ви повинні привітатися, — терпляче сказав Стів. Однак у його голосі з’явились ледь помітні нотки роздратування. — «Привіт, Містер Щасливчик!». Ви маєте його заспокоїти, сказати, що Стів і Джейк передають йому вітання, і повідомити, які самі операції будете проводити. Зв’язок з Щасливчиком на частоті XXХ,XXХ.

Ми не витримали і вголос зареготали.

— Містер Щасливчик не любить, коли з нього іржуть, — ображено сказав Стів. — Ви ж не смієтеся з людини у візку?

Ми замовкли.

— Здається, він «ку-ку», — прошепотіла Франческа.

— Я все чую! — незадоволено відгукнувся інженер.

— Гаразд, я говоритиму з Містером Щасливчиком! — сицилійка кашлянула. — Пробачте нам!

— Це добре, він любить дівчат, він їм довіряє. І пам’ятайте — якщо не будете з ним говорити, не будете заспокоювати, то він вас не слухатиметься. Пам’ятайте про це. Скажіть, коли маневр буде здійснено, я буду на зв’язку.

Стів вийшов з етеру.

ОК, маємо сателіт на геосинхронній орбіті, який треба буде заспокоювати і вмовляти його здійснити маневр. У нас такого ще не було.

Ми запитали на пульті космічного зв’язку (там, де Франческа розбила вікно бейсбольним м’ячем) симплекс на частоті XXХ,XXХ.

— Привіт, Містер Щасливчик! — промовила Франческа в мікрофон.

Баррел виринув зі свого комп’ютера. Його лівий вус смикнувся.

— Як ти там, милий? Мене звати Франческа. Мого напарника звати Джорджіо! Сьогодні тобі треба трошки порухатись на орбіті.

— Привіт передати не забудь, — нагадав я.

— Це Щасливчик? І від мене передай! — подав голос старший офіцер Баррел. — Давненько його не було!

— А… Це обов’язково? — розгублено пробурмотіла дівчина. — Ну, розмовляти?

— Ти чула інженерів з Lockheed, — сказав Баррел. — Значить обов’язково. Тут торік сиділа зміна. Теж сміялися. Подумали, що в інженерів кришка зсунулася. І що? Нічого в них не вийшло, поки не почали з Містером Щасливчиком розмовляти.

Ми ошелешено перезирнулися.

— З третьої спроби і після того, як вони попросили в Щасливчика вибачення, він виконав маневр.

— Містика якась… — прошепотіла напарниця. — Тобі привіт од Стіва і… — Франческа подивилася в блокнотик, —…і Джейка! Ось і старший офіцер Баррел тобі передає привіт!

Дівчина заплющила очі й приклала пальці до скроні.

— Ми повинні повернути тебе на сім і п’ятнадцять сотих градуса по Х і дати прискорення на дванадцять і п’ять десятих. Не бійся, ми знаємо, що в тебе нема одного двигуна. Але то нічого! Ти впораєшся, чуєш?

Ми почали робити розрахунки.

— Є ключ на старт.

— Ну давай, Містер Щасливчик, давай рівніше! Ти можеш, ти вмієш, давай! — благав я супутника.

1,25… 2,50… 3,75… 4,15… 5,50… 6,75… 7,15! 7,15… 7,15… 7,15…

— Є сім і п’ятнадцять стабільний!

— Молодець, Містер Щасливчик!

— До зустрічі, любий!

— Ти диви, живий сателіт, — зворушено хлюпнула носом Франческа.

Ми закрили кейс.

* * *

Задзвонив телефон, і коли я побачив на екрані ім’я напарниці, то зрозумів, що нічого доброго чекати не варто. Франческа вийшла «попудрити носик» п’ятнадцять хвилин тому й тепер телефонує мені тоді, як я сиджу за пультом і розраховую диференс для корекції орбіти супутника зв’язку. Я натис кнопку «Відповісти». У телефоні хтось сопів. І мовчав.

— Франческа? — я перший не втримав паузу.

— Угу.

— Ти де? Що сталося?

— Я в туалеті.

— ОК, я тебе не питатиму, що ти там робиш. Я спитаю інше: коли ти будеш?

— А краще б ти перше спитав.

— Не впевнений, що хочу це знати.

— Дурень!

— Ти подзвонила, щоб мені про це сказати?

— Я застрягла.

— Це через те, що вчора забагато зжерла на вечерю.

— Джорджіо, ти жартуєш не смішно.

— Бамбіна, я ще й не починав жартувати!

— Джорджіо. Врятуй мене.

— Не проблема, зараз подзвоню в технічну службу, вони тобі відімкнуть.

— Ні!!! Ні!!! Нікому про це не кажи!!!

— Чого?

— Емм… Я не хочу, щоб про це з хтось знав. Що я закрилася в туалеті.

— Та що тут такого?

— Джорджіо… — заплакала дівчина. — Врятуй мене!.. Я спеціально тобі подзвонила…

— Ти завжди мені дзвониш!

— Що мені робити?!

— ОК, — здався я. — Зараз буду.

— Ти куди зібрався? — спитав мене офіцер Баррел. — Г’юстон чекає на корекцію, нам треба зорієнтувати ще два супутники і один перевести з проміжної на поточну орбіту — це дві години часу.

— Нам з Франческою треба порадитись.

— А, добре.

Найцікавіше, що я не збрехав. Нам справді треба було порадитись, однак зі значно важливішого питання — як визволяти напарницю з туалетного полону?

Я зайшов у жіночий туалет на нашому поверсі й гукнув:

— Чессіно! — у відповідь у крайній лівій кабінці хтось заворушився

— Гей, камон, що ти там робиш? — я підійшов до кабінки і безцеремонно стукнув по дверях.

— Невже ти справді хочеш це знати? — я сахнувся, мов ошпарений, бо це був голос сержанта Сари МакКарті, нашого суперінтенданта й тіні полковника Вескотта.

— Омайґад, Саро, вибачте, я думав, це Франческа!

— Це нічого, буває, — спокійно відповіла Сара. — Жаль, що нічим не можу допомогти.

— Пробачте, пробачте, — белькотів я, поспіхом задкуючи до виходу.

— Ну що ви, що ви, я в БУДЬ-ЯКИЙ час, хоч би що робила, ЗАВЖДИ до ваших послуг! — саркастично відповіла сержант МакКарті.

— Франческо, де ти?! — прошипів я в телефон.

— Я на третьому поверсі, в жіночому туалеті!

— От чорт! Чого ж ти мені зразу не сказала? Якого біса ти поперлася в туалет нагорі?!

— Я не ходжу в той туалет відтоді, як ми там блювали з похмілля!

— Не «ми», а ти!!!

— Ти мені допомагав!!!

— Яка різниця?!

— Витягни мене звідси!!!

Я підійшов до туалету на третьому поверсі. Це був одиночний туалет. На дверях — кругла ручка врізного замка. Шпарини