Гебріел Еттінген - Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію

Антон ніколи особливо не шанував співи. Аж ось якось у церкві він спонтанно заспівав разом із парафіянами. Жінка, яка сиділа поруч із ним, сказала: «У вас неймовірний голос. Вам варто брати уроки співу». Вона познайомила Антона з учителем і відтоді він брав уроки. Тепер спів для нього — пристрасть, але цього не сталося б, якби не було того початкового позитивного досвіду, який породив надії на майбутній успіх.

Власне, жінка, яка сиділа поруч із Антоном, пробудила його сподівання своєю позитивною реакцією. На робочому місці керівники також вдаються до заохочення, щоб посилити в підлеглих упевненість у собі, готуючись до досягнення нової мети. Тренери спонукують своїх підопічних до потужніших звершень, кажучи їм: «Тобі це до снаги!» У психології десятиліття експериментувань дозволили визначити, наскільки дієвий такий зворотний позитивний посил, як спосіб підсилювати очікування[86]. Я хотіла з’ясувати, чи може ментальне контрастування краще перевести позитивний зворотний зв’язок у реальну активну дію, ніж просто зворотний зв’язок.

Я звернулася до проблеми, яка протягом останніх років привертає посилену увагу громадськості: очевидне зниження креативності американських школярів. Це явище істотно впливає на економіку: опитані керівники корпорацій підтвердили, що у своїх працівників хотіли б розвинути саме креативність та новаторство[87]. Економіка двадцять першого століття потребує насамперед знань; тож чи залишиться наша країна економічно конкурентоздатною без мільйонів розумних, завзятих, креативних працівників, які щодня стають до роботи? Ми досі й не почали враховувати особисте задоволення від творчості й культурний внесок у справу творчих людей. Деякі коментатори навіть вважають креативність джерелом здоров’я й довголіття[88].

У мене були інші мотиви братися до вивчення креативності: чимало людей не надто переймаються тим, притаманна їм креативність чи ні. Деяким людям замолоду казали, що вони особливо обдаровані, але школи часто-густо не беруться тестувати дітей на креативність, як роблять це для виявлення розумових здібностей та успішності в навчанні. Багато американців знають свої оцінки зі стандартних тестів на рівень оволодіння знаннями й для вступу до коледжів та університетів США, а також при переведенні з одного навчального закладу в інший, але вони собі погано уявляють, як підступитися до нових і різних рішень посталих проблем або як встановити нові зв’язки між непов’язаними між собою умовами та концептами. Ви, скажімо, бухгалтер. Маєте міркування про те, чи змогли б ви з нуля створити нову закуску для свого кликаного обіду? Чи впевнені, що можете намалювати картину чи написати вірша? У більшості такої впевненості нема. Креативність — така царина, у якій можна сприяти очікуванням, аби люди рухалися до своєї мети.

Я зі своїми співробітниками запросила 158-х студентів коледжу взяти участь у дослідженні, у якому належало виконувати різні завдання та вправи; учасники працювали за комп’ютерами, відгороджені один від одного[89]. Ми висвітлювали на екрані слова з відомої анкети, названої «шкалою творчої особистості», яку психологи використовують для вимірювання креативності[90], і пропонували студентам оцінити, наскільки кожне з цих слів їх стосувалося (приклади: «винахідливий», «проникливий»). Зібравши відповіді студентів, ми дуже похвалили одну групу довільно вибраних учасників за їхній творчий хист. Ми їм казали: «Із можливих 31 бала ви отримали 28. Ваш відсотковий рейтинг становить 90. Ваш потенціал креативності набагато вищий за пересічний показник». Друга група одержала помірно позитивну оцінку; ми їм сказали, що вони одержали 15 балів за нашим тестом на креативність, що становить 60 відсотків, тобто «трохи вище середнього рівня».

Ми пішли далі, ніж у попередніх дослідах із ментальним контрастуванням. Вимірювали очікування студентів щодо успішного виконання завдань на креативність, котрі ми мали їм дати, й запропонували їм оцінити, наскільки висока ймовірність успішного виконання ними завдань і наскільки успіх у цьому для них важливий. Потім ми, як і раніше, прохали вдаватися до ментального контрастування, втішання чи зупину перед перешкодою і, відповідно, заохотили учасників не стримувати свою уяву.

Нарешті ми протестували креативність студентів, даючи їм двадцять чотири задачі для вирішення, тобто три групи по вісім задач. На кожну категорію задач — вербальні, математичні, просторові — припадало по десять хвилин. Ми використовували задачі з попереднього нашого тесту, який показав, що ці задачі середньої складності й потребують на розв’язання щонайбільше три хвилини. Ось, скажімо, приклад математичної задачі: «Як розподілити 27 тварин на 4 загони таким чином, щоб у кожному загоні опинилася непарна кількість тварин»[91].

Оскільки ми вимірювали реальний творчий потенціал студентів за шкалою творчої особистості, нам треба було зробити статистичну поправку на цю змінну. Ми побачили, що ментальне контрастування справді посилювало вплив позитивного заохочення. Студенти, які вдавалися до ментального контрастування і яким сказали, що вони вельми креативні, розв’язували більше задач за виділений час, ніж ті, хто втішався мріями або зупинявся перед перешкодами — 6,5 задач проти 5 задач у випадку учасників, які втішалися мріями, і 4 задачі у випадку учасників, які зупинялися перед перешкодою. Заохочені учасники, які вправлялися в ментальному контрастуванні, також розв’язали більше задач, ніж будь-хто зі студентів у групі, котрих заохотили лише трохи.

Результати досліду здалися мені незаперечними, але насправді ми знехтували однією можливістю: а що, як вже самого заохочення вистачило для активізації креативності — без допомоги ментального контрастування? Для перевірки такого альтернативного пояснення наших результатів нам знадобилася ще одна група студентів, яка не брала участі в жодній з наших стратегій реалізації фантазій. Ми провели ще один дослід, що мав такий же зміст, за винятком того, що четверта група студентів брала участь у сліпому експерименті; студенти розмірковували по черзі про позитивні й негативні аспекти пейзажу. Закономірність результатів у цьому досліді лишилася незмінною: студенти, які вдавалися до ментального контрастування та яких ми заохотили, розв’язали більше креативних задач, ніж студенти в будь-якій іншій групі. І причина полягала саме в ментальному контрастуванні, а не просто в заохоченні.

Негативні фантазії про майбутнє

З проаналізованих раніше досліджень випливає, що люди радше генерують позитивні фантазії. Думаю, що так може бути, але вряди-годи дехто з нас або й усі ми маємо мрії, пов’язані з труднощами. У нас бувають періоди депресії й хвилювань, коли здається, що добре вже не буде. Навіть люди, у яких нема ні депресії, ні хвилювань, можуть переживати такі періоди, коли їм і на гадку не спадає помріяти про позитивне майбутнє, бо вони звикли думати лише про погане; їм тоді здається, що нема надії на краще майбутнє. У такі періоди ми схильні породжувати негативні фантазії про припускання помилок, страждання, відчуття себе в пастці.

Наприклад, сором’язливий чоловік, якому переступило за сорок, може впадати у відчай із приводу того, що ніколи