LikoDan - Рукопис Оману , LikoDan

Розділ 11: Тіні минулого і загрози сьогодення

Під величними небесними куполами зібралися боги, які прийшли на святкування на честь 501-го мільйонного дня народження Бога Меча, одного з наймогутніших воїнів серед богів. Святкування було сповнене величі: в залах із золотими статуями розливалося м’яке світло, небесні музиканти грали мелодії, що нагадували звуки морських хвиль і подих вітру. Серед гостей було багато богів, напівбогів та інших безсмертних, кожен з яких приносив свою історію і свою силу.

Лі Мін, Лін Сяо та Юй йшли за старцем Шеном, відчуваючи, як атмосфера навколо них змінюється. Богів було багато, і їхня присутність навіювала тривогу і благоговіння. Але на цьому святі вони були радше спостерігачами, ніж активними учасниками.

— "Це місце… незвичайне," — прошепотіла Лін Сяо, захоплено оглядаючись.

— "Будь обережна, це не просто свято," — відповіла Юй, її голос був настороженим, але в очах можна було побачити цікавість і розгубленість.

Їх запросили сісти поруч зі старцем Шеном, на спеціальну платформу, де сиділи старші боги. Як тільки всі зібралися, з’явився Імператор Богів — високий, величний бог із довгим сріблястим волоссям, яке спадало до плечей, і в очах якого горіла мудрість тисячоліть. Він одягнув темно-сині шати, прикрашені символами, які мерехтіли легким блакитним сяйвом.

— "Ласкаво прошу всіх на це святкування," — почав Імператор Богів, його голос був могутнім, але водночас лагідним. — "Сьогодні ми вшановуємо нашого друга і захисника, Бога Меча, який служив нам вірою і правдою протягом 501 мільйона років."

Бог Меча, чоловік середнього віку з суворим обличчям і глибоким шрамом на лівій щоці, кивнув головою на знак вдячності. Але навіть його погляд, зазвичай холодний, був теплішим, коли він зустрів очі Імператора.

Після промови, коли атмосфера трохи розслабилася, Імператор Богів, звернувшись до старших богів, несподівано промовив:

— "Сьогодні, в цей день, я хотів би нагадати всім про важливість Рукопису Омани та те, що сталося 500 мільйонів років тому."

Тиша огорнула залу, коли він почав розповідати. Всі присутні слухали його слова з повагою і настороженістю.

— "500 мільйонів років тому світ був іншим. Демони прагнули захопити світ смертних і перетворити його на своє царство. Вони хотіли отримати Рукопис Омани — джерело незліченних сил. В ту пору ми, боги, разом із драконами і іншими небесними істотами, об’єдналися, щоб захистити його."

Імператор Богів продовжив, описуючи, як почалася битва. На полі бою зійшлися небесні і темні війська. Дракони, відважні і мудрі, билися на стороні богів, їхній вогонь розривав повітря, а небесні воїни ринули в бій, захищаючи кожен дюйм землі.

— "Але серед нас був той, хто зрадив. Один із наймогутніших демонів прийняв образ одного з богів — Бога Вітру. Ми не помітили, як ворог проникнув у наші ряди, і це призвело до великої кровопролитної битви, яка могла закінчитися поразкою."

Погляди богів похмуріли, і навіть Юй, яка раніше чула про це, не могла не відчути хвилі тривоги.

— "Ми не змогли перемогти, але ми змогли заховати Рукопис," — продовжив Імператор. — "Завдяки силі Праматері та жертовності багатьох наших воїнів, Рукопис був схований там, де демони не могли його дістати."

Він зітхнув, і його погляд наповнився смутком:

— "Це був час, коли навіть найбільші герої падали. Бог Меча, чий день народження ми святкуємо сьогодні, був серед тих, хто втримував останню лінію оборони, коли ми ховали Рукопис."

Бог Меча нахилив голову, не відводячи погляду від Імператора. Це було свідчення поваги і вдячності за нагадування про минуле.

Після цієї історії атмосфера змінилася. Свято продовжилося, але всі присутні залишалися обережними. Однак ніхто не помітив, що серед богів сиділа фігура, яка виглядала так само, як Бог Дощу. Його очі, зазвичай ніжно-блакитні, тепер здавалася темними, майже чорними.

Юй спостерігала за святом з певним занепокоєнням. Її увагу привернув молодий бог, Бог Південного Вітру, який сидів неподалік. Він був гарним, із чорним волоссям, що спадало до плечей, і спокійними очима, в яких читалася мудрість. Їхні погляди зустрілися, і Юй відчула незрозумілий потяг до цього бога.

Він підняв келих і зробив знак Юй, пропонуючи приєднатися. Вона підійшла до нього, і вони почали говорити, спочатку обережно, але згодом розмова стала більш відкритою. Вони говорили про битву, про небесний світ і про смертних. Її дивувала легкість, з якою він спілкувався, і те, як він уважно слухав її розповіді.

— "Ти не така, як інші смертні," — сказав він, посміхаючись. — "У тобі є сила, яка походить від самого неба."

Юй не могла не відчути, як серце починає битися частіше. Їхня розмова перервалася, коли вона побачила, що Бог Дощу підходить до Імператора.

Несподівано, коли Бог Дощу нахилився до Імператора, щоб вітати його, він витягнув кинджал, прихований під одягом. Це був короткий момент, але Юй помітила спалах на лезі і зрозуміла, що щось не так.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍