Гарпер Лі - Скорочено Убити пересмішника

Страхолюд не зводив очей з Джема. Джін взяла його за руку, вона була тепла. Вони підійшли до ліжка. Страхолюд нахилився й оглянув Джема зверху. Його обличчя виражало неприховану цікавість і переляк, ніби він ніколи не бачив живого хлопця. Він навіть рота відкрив і розглядав Джема з голови до ніг. Підняв руку, але відразу й опустив. Дівчинка сказала, що можна погладити брата. Страхолюд ніжно погладив Джема по голові. Потім Артур пішов на веранду і спитав Джін: "Ти відведеш мене додому?" Він сказав це тихо, майже пошепки, голосом дитини, яка боїться темряви. Джін поставила ногу на верхній східець веранди і зупинилась. Вона могла водити його за руку в своїй хаті, але водити за руку по вулиці – ні! Джін взяла його під руку. Йому довелося трохи пригнутися, щоб їй було зручно, і якщо міс Стефані Крофорд стежила за ними з вікна, то могла бачити, як Артур веде дівчинку, як справжній джентльмен.

Так вони дійшли до ліхтаря на розі вулиці. Скільки разів стояв тут Діл, обнімаючи товстий ліхтарний стовп, усе виглядав, чекав, сподівався. А скільки разів Джін з Джемом ходили цією доріжкою, але у двір до Редлі вона заходила вдруге в своєму житті. Артур зайшов у дім. Більше Джін його ніколи не бачила.

На його веранді дівчинка помітила, що через вікно Атрур міг бачити усю вулицю, аж до пошти. Джін згадала, як колись казав Атікус: щоб по-справжньому зрозуміти людину, треба самому влізти в її шкуру та ще трохи й походити в ній. Дівчинка тільки постояла на веранді Редлі, проте й цього було досить.

Вдома Аттікус сидів біля сина. Джін сіла біля батька. Він читав "Сірий привид". Дівчинка попросила почитати і їй. Вона щосили намагалася не заснути, але за вікном тихо шелестів дрібний дощ, у кімнаті було тепло, батьків голос був такий лагідний і спокійний, а на його колінах було так затишно, що вона невдовзі заснула. Аттікус заніс дочку у її ліжко.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу