Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

по її шкірі, зуби світилися ультрафіолетом. Міллер узяв напій, який не замовляв. Газованка.

— Знаєш, — мовив Міллер до Гевлока, нахиляючись так

близько, щоб навіть спокійний голос долинув до землянина, —

Шаддид байдуже, скільком ти тут розіб’єш пики. Ти їй просто не

подобаєшся, і все.

Гевлок смикнувся і втупився у Міллера поглядом, сповненим

злості, крізь яку сочилися сором і образа.

— Чесно, — докинув Міллер.

Гевлок звівся на ноги і рвонув до виходу. Він намагався

загрозливо тупотіти, але не врахував фальшиву гравітацію

Церери та свій сп’янілий стан. Здавалося, ніби Гевлок

підстрибує. Зі склянкою в руці Міллер продирався крізь натовп

услід за Гевлоком, усміхаючись та знизуючи плечима до всіх

спантеличених облич, які напарник лишав у себе за спиною.

Шар жиру та кіптяви, що вкривав стіни загальних тунелів коло

порту, було практично неможливо зчистити ані стисненим

повіт рям, ані в’яжучими реагентами. Гевлок вийшов з бару, опустивши голову, підібгавши плечі до шиї, стиснувши губи

і випромінюючи лють. Але двері «Синьої ропухи» зачинилися за

його спиною, і музика раптово урвалася, ніби хтось заглушив її

кнопкою на пульті. Найбільша небезпека минулася.

— Я не п’яний, — озвався Гевлок голосніше, ніж було потрібно.

— Я не казав, що ти п’яний.

— А ти, — Гевлок розвернувся і тицьнув пальцем у груди

Міллера, — не моя нянька.

— Теж правда.

Вони пройшли разом десь із кілометр. Довкола блимали

яскраві світлодіодні вивіски. Бордель, тир, кав’ярня, клуб поезії, казино, боксерський ринг... Повітря пропахло сечею і застояною

їжею. Гевлок нарешті став пригальмовувати та опустив плечі, що майже були приліпилися до вух.

— Я служив на вбивствах у Террітауні... Відпрацював три роки

на проституції в Лагранж-5... Ти хоч уявляєш, на що це було

схоже? Вони вивозили звідти дітей, а я був одним із тих трьох, які це зупинили. Я хороший коп.

— Так, це правда.

— Я збіса хороший коп.

— Це правда.

Вони пройшли повз раменну. Капсульний готель. Вуличний

термінал, що безкоштовно давав стрічку новин: ПРОБЛЕМИ ЗВ’ЯЗКУ

ПРОДОВЖ. НА НАУК. СТАНЦІЇ ФЕБА... НОВА ГРА АНДРЕАСА К ПРИНЕСЛА

6 МЛРД ДОЛ. ЗА 4 ГОДИНИ... УГОДА ПОСТАЧ. ТИТАНУ МІЖ МАРСОМ І ПОЯСОМ

ЗІРВАЛАСЯ... Екрани миготіли перед очима Гевлока, але він

дивився кудись повз них.

— Я збіса хороший коп, — повторив. А тоді, після паузи: — То

якого хріна?

— Справа не в тобі, — сказав Міллер. — Коли люди дивляться

на тебе, вони не бачать Дімітрі Гевлока, хорошого копа. Вони

бачать Землю.

— Бздури. Я вісім років служив на орбіталках і Марсі, перш ніж

перевівся сюди. На Землі я тільки, може, шість місяців

прослужив.

— Земля. Марс. Однаково.

— Скажи це марсіянинові, — гірко засміявся Гевлок. — Зубів

потім не збереш.

— Я не те мав... Слухай, ну я знаю, що вони в усьому різні.

Земля ненавидить Марс за те, що його флот ліпший. Марс

ненавидить Землю, бо в неї більший. Футбол цікавіший за

земної гравітації... або гірший, не знаю. Але що це все для тих, хто далі від Сонця? Їм начхати. Звідси ти можеш Землю і Марс

разом закрити великим пальцем. І...

— І мені тут не місце, — сказав Гевлок.

Двері раменної відчинилися позаду них, і з неї вийшли четверо

поясан у сіро-зелених робах. Один із них мав на рукаві нашивку

з розкресленим колом ОПА. Міллер напружився, але поясани

розвернулися в інший бік, а Гевлок їх не помітив. Обійшлося.

— Я знав це, — вів далі Гевлок. — Коли підписував контракт зі

«Спіраллю», то знав, що потрібно буде вписуватись у колектив.

Я просто думав, що це буде так само, як і всюди, розумієш?

Приходить новенький, його трохи ганяють, потім бачать, що він

це гідно витримує, і новачок стає одним з команди. Тут усе не

так.

— Не так, — погодився Міллер.

Гевлок похитав головою, сплюнув і нарешті помітив у своїй

руці гранчасту склянку.

— Здається, ми вкрали склянки з «Ропухи».

— А ще ми в загальному тунелі з