Марта Веллс - Всі системи: небезпека, Марта Веллс

передпліччя зброю і прострелив йому шолом з боку каналу комунікатора. Мех упав на одне коліно, спрямовуючи на мене вогнепальну зброю і вивільняючи з броні енергогармати.

Через встановлений модуль бойового управління його потік було ізольовано і він не міг викликати допомогу по комунікатору. Крім того, якщо його свободу обмежено всерйоз, він міг і не мати права викликати допомогу без дозволу людей із «Сірого Кризу». Певно, так і було, бо він лише спробував мене вбити. Ми качалися по камінню та кущах, доки я не видер у нього зброю. Після цього меха було легко добити. Фізично легко.

Знаю, я казав, ніби вартмехи не мають сентиментів одне до одного, але мені б хотілося, щоб це не був мех із «Дельта-Випаду». Десь у глибині власної голови він, можливо, усвідомлював це. А може, й ні. Важливим було інше. Ні він, ні я не мали вибору.

Коли я встав, крізь кущі продерлася Менса з гірничим інструментом у руках.

— Усе пішло шкереберть. Вам доведеться прикинутися моєю полонянкою.

Вона спершу поглянула на мене, а тоді на меха з «Дельта-Випаду».

— Як ти це поясниш?

Я заходився скидати броню, всі елементи, на яких був логотип «Допзбереження», а тоді, коли деталі ще спадали, навис над переможеним мехом.

— Він стане мною, а я — ним.

Менса відкинула свердло і схилилася допомогти. У нас не було часу замінити всю броню. Ми нашвидкуруч поміняли накладки на руки та плечі з обох боків, елементи на ногах з інвентарним номером та кірасу з логотипами. Решту Менса вимастила брудом, кров’ю та слизом мертвого меха, щоб у «Сірому Кризі» нічого не запідозрили, раптом ми пропустили щось важливе. У всіх вартмехів однакова статура, вага та хода. Може, й спрацює. Не знаю. Якщо зараз утечемо, план провалиться, а нам треба прибрати суперників із цього плато. Вдягнувши шолом, я сказав Менсі:

— Час іти…

Важко дихаючи радше від напруги, ніж від утоми, вона кивнула:

— Готова.

Я схопив докторку за руку і вдав, ніби тягну її до «Сірого Кризу». Всю дорогу Менса переконливо горлала та брикалась.

Коли ми дісталися плато, там уже приземлилася цикада «Сірого Кризу». Я підтягнув «бранку» до Синьої Лідерки, і першою заговорила Менса:

— Отака ваша пропозиція?

— Ви планетарна адміністраторка «Збереження»?

Менса не дивилася на мене. Якби їй спробували нашкодити, я б кинувся на порятунок і ситуація обернулася б на справжнє жахіття. Але Зелений уже сідав у цикаду. Двоє інших людей вмостилися в кріслах пілотів.

— Так, — відповіла Менса.

Жовтий підступив до мене й торкнувся шолома. Зазначу для протоколу, що мені коштувало шалених зусиль не видерти йому руку.

— Його комунікатор зламався, — оголосив чоловік.

— Ми знаємо, — сказала Синя Лідерка Менсі, — що ваша людина намагалася вручну запустити наш маячок. Якщо підете з нами, їй не зашкодять і ми зможемо обговорити ситуацію. Ні нам, ні вам не потрібні проблеми.

Вона говорила дуже переконливо. Певно, саме Синя Лідерка просила «Дельта-Випад» їх впустити.

Менса замислилась. Я знав: їй не хочеться, аби «Сірий Криз» вирішив, ніби вона погодилася надто швидко, але нам треба було негайно прибрати їх з плато.

— Дуже добре, — погодилась Менса.

Я давно не літав у вантажному відсіку. Там панувала затишна, домашня атмосфера, от тільки цей вантажний відсік був не мій.

Але ця цикада все одно — продукт компанії, тому я мав доступ до її потоку. Слід було діяти дуже обережно, аби моєї присутності не помітили. Тут на підмогу прийшли години таємно поглинутих медіа.

Їхня система безпеки досі вела запис. Мабуть, вони збиралися все видалити перед появою евакуаційного транспорту. Деякі клієнти вже пробували приховувати від компанії дані, аби та не продала їх у них під носом. Системні аналітики компанії свідомі таких вивертів, але сумніваюся, що люди «Сірого Кризу» це розуміють. Компанія може спіймати їх на гарячому, навіть якщо ми не виживемо. Не надто приємна думка.

Підключившись до поточного запису, я почув голос Менси:

— … знаю про рештки в непозначених зонах. Вони достатньо потужні, щоб збивати з пантелику картографічні прилади. Ви так на них натрапили?

Бгарадвадж з’ясувала це минулої ночі. Не позначені на мапах зони з’явилися не в результаті зламу. Це наслідок помилки, яка виникла через поховані глибоко під багном та скелями рештки. Колись у минулому ця планета була населена, тому за законом тут можна проводити лише археологічні розкопки. Навіть компанія має це виконувати.

Можна нелегально заробити купу грошей, добуваючи рештки, і саме це, очевидно, планував робити «Сірий Криз».

— Я не хочу про це говорити, — сказала Синя Лідерка. — Мене більше цікавить, про що ми з вами можемо домовитися.

— Щоб ви не вбивали нас, як «Дельта-Випад», — рівним голосом відповіла Менса. — Щойно ми вийдемо на зв’язок з рідною планетою, переведемо вам кошти. Але які гарантії, що ви лишите нас живими?

Ненадовго запала тиша. Як чудово: вони теж не знають.

— У вас немає вибору. Доведеться нам повірити, — відрізала Синя Лідерка.

Ми сповільнювалися, заходячи на посадку. В потоці не зринало сигналів тривоги, і я був налаштований оптимістично. Ми як могли розчистили ділянку для Пін Лі та Ґуратина. їм довелося хакнути периметр так, щоб цього не помітив останній вартмех, підібратися близько й отримати доступ до потоку хаб-системи «Сірого Кризу». (Сподіваюся, то був останній вартмех. Сподіваюся, на базі «Сірого Кризу» не ховається ще десяток.) Ґуратин придумав, як скористатися тим, що вони хакнули нашу хаб-систему, й отримати доступ до їхньої. Але щоб запустити маячок, він мав опинитися впритул до ворожої бази. Ось чому треба було прибрати звідти інших вартмехів. Такий план. Мабуть, для його втілення не слід було наражати Менсу на небезпеку, але запізно гадати.

Я відчув полегшення, коли ми різко сіли на землю, а люди від цього, певно, аж зубами клацнули. Я виліз із вантажного відсіку разом з іншими мехами.

Ми були за кілька кілометрів від бази, стояли на величезній брилі посеред густого лісу. У деревах закричало безліч звірів і птахів, стривожених важкою посадкою цикади. Насувалися хмари, віщували дощ та замикали кільце. Пусковий пристрій, який мав вивести маячок на орбіту, був метрів за десять звідси. Ех, надто близько.

Я приєднався до трьох інших вартмехів, і разом ми зайняли стандартну оборонну позицію. Рій дронів вилетів з материнського корабля і розосередився по периметру. Я не дивився на людей, що спускалися трапом. Мені дуже хотілося поглянути на Менсу, отримати якісь вказівки. Якби я був сам, то кинувся б до краю плато, але спершу мав урятувати її.

Синя Лідерка пішла з Зеленим уперед, а всі інші тупцяли позаду, наче боялися наближатись. Один з них — той, хто, ймовірно, збирав звіти вартмехів та дронів, — сказав:

— Ознак чужої присутності немає.

Синя Лідерка промовчала, але двоє вартмехів «Сірого Кризу» побігли до маячка.

Гаразд, але проблема в тому, що, як я вже казав, компанія на всьому економить. Для маячка, який треба запустити лише раз, і то за надзвичайної ситуації, щоб він передав сигнал через кротову нору й не повертався, беруть найдешевші деталі. Маячки не мають засобів безпеки, а ракети запуску в них щонайгірші. Ось чому їх встановлюють за кілька кілометрів від бази і запускають дистанційно. Ми з Менсою мали на певний час відволікти «Сірий Криз» та вартмехів від бази й не підсмажитися під час запуску маячка.

Але Синя Лідерка вирішила захопити Менсу, тож часу стало обмаль. Двоє вартмехів колами кружляли навколо триноги маячка, шукаючи ознак чужого втручання, і мені урвався терпець. Я пішов до Менси.

Жовтий помітив мене. Мабуть, він щось сказав у потоці Синій Лідерці, бо та озирнулася до мене.

Коли останній вартмех «Дельта-Випаду» кинувся в мій