Ксана Рейлі - Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі

Дан

Хоч вона стояла спиною до мене та ще й в цьому незрозумілому спортивному костюмі, я впізнав її одразу. Неможливо було не впізнати це чорне волосся, навіть якщо вона й ховала його за кепкою. Анна завмерла на місці, стискаючи в долоні ключі від автомобіля.

— Що ти тут робиш? — спитав я, нахилившись ближче до неї.

Це питання справді бентежило мене, адже я не очікував побачити її тут сьогодні так пізно. Я взагалі не очікував коли-небудь зустріти Анну в цьому барі.

— Нічого, — буркнула вона тихо. — Просто проходила повз і… Мені вже час іти.

Вона глибоко вдихнула та поспішила до виходу, навіть не глянувши на мене. Мій погляд зауважив декілька порожніх склянок на барній стійці. Мабуть, вона все це випила. Я тихо вилаявся, стиснув зуби, а тоді побіг за нею до виходу. Белла щось крикнула мені в спину, але мені було байдуже.

Анна перейшла на біг, коли я гукнув її імʼя. Вона просто-таки летіла вперед, і мало не врізалася у свій автомобіль. Я наздогнав її до того, як вона відчинила дверцята та різко вирвав ключі з рук Анни.

— Якого чорта?! — сердито закричала вона. — Негайно віддай мені мої ключі!

Дівчина кинула на мене свій суворий погляд. Мені вистачило на секунду глянути їй в очі, як я вже бачив, що вона пʼяна.

— Ти не сядеш в автомобіль у такому стані, — твердо сказав я.

— Та хто ти взагалі такий? — Анна штовхнула мене в груди. — Яке ти маєш право забороняти мені? Я звільню тебе, чорт забирай!

Вона почала намагатися вихопити ключі з моєї долоні, але я підняв свою руку вверх. Анна підстрибнула декілька разів, але це було марно. Зрештою вона здалася та зупинилася навпроти мене, важко дихаючи.

— Ти пʼяна, Анно. Я не дозволю тобі сісти за кермо в такому стані.

— Ніби тобі не все одно, — огризнулася вона. — Мабуть, навіть зрадієш, якщо зі мною щось станеться.

Анна дивилася на мене сердито, навіть ображено. Я намагався триматися стримано, як і належить мені, але моє серце чомусь почало відбивати прискорені удари.

Все полетіло шкереберть. Все, нахрін, полетіло шкереберть, коли Анна спокусила мене у своєму кабінеті. І, дивлячись на неї зараз, я більше не відчував бажання убити її.

— Я відповідаю за твоє життя, тому мені не все одно, — говорив я те, що сказав би на моєму місці будь-який охоронець.

— І все? — Анна примружила очі. — Тільки робота?

Вона з очікуванням дивилася на мене, і щось в її погляді лякало. Я ніколи не хотів, щоб ця дівчина привʼязувалася до мене. І точно не хотів сам привʼязуватися до неї. Але це вже сталося. Та все ж я вирішив тримати цей факт у секреті.

— Так, — відповів я, не відриваючи від неї погляду. — Тільки робота.

Анна відвела погляд та глибоко вдихнула. Не впевнений, що хотів би прочитати її думки в цей момент. Я й так знав, про що вона думала.

— Краще віддай мені ключі та повертайся до своєї дівчини. Вона чекала на тебе. Якщо тебе хвилює те, що сталося тоді між нами, то… — Анна глянула мені в очі. — Обіцяю, що не скажу їй.

— Від тебе це звучить занадто благородно, — не стримав свого зауваження.

Помітив, як вона ще сильніше стиснула свої зуби від гніву.

— Я вже, здається, сказав тобі, що ти не поїдеш.

— І що тоді будемо робити? Ти відвезеш мене додому, щоб всі побачили і в мого батька виникли зайві запитання? Ніхто не знає, що я тут. Я втекла!

Це мене трохи здивувало. Анна якщо й втікала кудись, то точно не для таких дурниць, щоб напитися в барі.

— Якщо ти повернешся додому в такому стані, то у твого батька буде ще більше запитань. 

— Я не така ідіотка, щоб повертатися додому. Поїду в клуб і скажу всім, що всю ніч працювала. 

— Нікуди ти не поїдеш! — різко заперечив я.

— Ти мені не начальник, Дане! – огризнулася вона.

— Навіщо ти прийшла сюди? — спитав я, схиливши голову вбік.

— Хотіла дізнатися причини, зрозуміло?

— Які причини?

Вона опустила погляд униз і сильно потерла свої руки, наче їй було холодно. Мабуть, це вперше я бачив її такою знервованою.

— Причини, чому ти відмовив мені, – прошепотіла Анна. — Але я все зрозуміла, тому…

— Нічого ти, бляха, не зрозуміла! 

Вона здивовано глянула на мене своїми карими очима. Я роздивився її в повний ріст, а тоді видихнув і підхопив струнке тіло Анни на руки. Вона запищала, коли я перекинув її через одне плече. Озирнувшись довкола, я взявся переходити дорогу.

— Що ти робиш? — заверещала Анна, штовхаючи ногами в мій живіт.

— Несу тебе до себе додому, — спокійно відповів я.

— Навіщо? — її голос затремтів. — Що ти хочеш зробити зі мною?

Вона вчепилася руками за пояс моїх штанів, допомагаючи собі трохи випрямитися. Мене починало злити, що Анна досі розмахувала своїми ногами, тому я не стримався та доволі сильно ляснув долонею по її сідницях.

— Ти вдарив мене? — ахнула вона в мене на плечі.

— Перестань крутитися та розмахувати своїми ногами! — обурився я. — Мене це дратує.

— Може, краще тоді поставиш мене на ноги? — огризнулася дівчина.

— Ні.

Вона зітхнула та втомлено впала вниз. Анна не любила здаватися, але в цій ситуації в неї не було іншого вибору. Вона висіла в мене на плечі, доки я не заніс її до себе у квартиру. І тільки у своїй спальні я опустив її на ноги. Вона похитнулася та вчепилася пальцями за мої плечі, щоб не впасти. Зазвичай бліда шкіра Анни стала ще блідішою.

— Тобі погано? — спитав я, підтримуючи її за обидві руки. — Відвести тебе до ванної кімнати?

Вона заперечливо похитала головою та зглитнула. Я допоміг їй сісти на ліжко, а тоді скинув з її голови кепку. Після цього присів навколішки перед нею, щоб зняти з неї взуття. Увесь цей час Анна не зводила з мене очей. Хоча її погляд був мутний і явно нетверезий.

— Як ти зазвичай спиш? — поцікавився я, розстібаючи блискавку на її спортивній кофті.

— Гола, — відповідала вона, подарувавши мені свою зухвалу посмішку. — Але боюся, що твоя дівчина не зрозуміє цього.

Я насупився та продовжив роздягати Анну. Вона підвелася так, що моя голова впиралася до її голого живота. Дівчина сама почала стягувати з себе штани, залишаючись в чорних бавовняних трусиках. Потім вона стягнула через голову свій короткий топ. На ній не було бюстгальтера, тому мій погляд одразу ж зачепився за її невеликі, але, як на мене, ідеальні груди. Мені не вдавалося торкнутися їх раніше, але я був не проти зробити це зараз. Вона опустила погляд на мене, і мені здалося, що повітря між нами стало густішим.

— Мені це подобається, — прошепотіла Анна, не відриваючи погляду від моїх очей.

— Що саме? — спитав я.

Вона підняла руки вверх та запустила пальці у своє волосся, наче намагалася зібрати його у високий хвіст. Її спина вигнулася, а груди піднялися вверх. Я видихнув, і моє гаряче дихання ковзнуло по голому животу Анни. Вона затремтіла, а її шкіра вкрилася сирітками.

— Мені подобається бачити тебе на колінах, — пошепки відповіла вона.

Голос Анни звучав збуджено, і мені здавалося, що я відчував це навіть у її ароматі. Дівчина з відвертим благанням дивилася на мене. Я знав, чого вона хотіла. Можливо, я й теж хотів її, але це була швидше фізична потреба. Я не міг дозволити цьому повторитися.

— Я дам тобі свою футболку.

Вона не стримала розчарованого стогону, коли я підвівся. Анна відпустила своє волосся, і воно впало їй на плечі. Я відійшов до шафи, ігноруючи її збуджений погляд на собі. Швидко витягнув чисту білу футболку.

— Як її звати? — спитала Анна, коли я підійшов до неї. — Як звати ту дівчину з бару?

— Белла, — відповів я, просунувши футболку через голову дівчини. — Це її несправжнє імʼя.

— То вона шлюха? — Анна насуплено глянула на мене. — Чи вона — твоя шлюха? Ви трахаєтеся?

Вона схилила голову вбік, ображено слідкуючи за мною.

— Не став запитання, на які не хочеш знати відповіді, — пробурмотів я.

— Але я хочу знати.

— Так! — гаркнув я. — Так, ми трахаємося. Задоволена?

Анна сердито подивилася мені в очі, а тоді штовхнула мене в груди. Вона обійшла ліжко та лягла на той бік, на якому зазвичай спав я.

— Чому в мене таке враження, що ти ревнуєш? — спитав я, схрестивши руки на грудях.

— Я не ревную, — заперечила Анна. — Мені просто неприємно. Ще вдень я запропонувала тобі себе. Ти відмовив і в ту саму ніч побіг до неї. Ще й сказав, що не міг заснути, бо… Бо думав про ту дівчину.

Анна повернулася на бік, зімʼявши ковдру між своїми ногами. Вона просунула одну руку під подушку та подивилася в мій бік.

— А я хотіла, щоб ти думав про мене, — прошепотіла Анна. — Усе було так погано? Тобі… Тобі не сподобалося зі мною, Дане?

Ох, Анно, якби ти тільки знала, як мені сподобалося, то точно не лежала б зараз одна в моєму ліжку…

Але натомість я промовчав, розвернувся і попрямував до ванної кімнати. До приходу Анни я вже прийняв душ, але її напівголий вигляд завів мене. Тож мені нічого не залишалося, як відігнати непристойні думки крижаною водою. Уявимо, що це допомогло.

Коли я повернувся, то Анна вже тихо сопіла в моєму ліжку. Я розумів, що цієї ночі безсоння мені гарантоване. Але чомусь зʼявилося дивне бажання поспостерігати за дівчиною, тому я сів на краєчок ліжка та глянув на Анну…

Вона ще спала, але рингтон її телефону розривався вже декілька хвилин. Я присів навпроти неї. Моя рука потягнулася вперед.

— Анно, — пошепки звернувся я і ніжно пальцями провів вздовж її руки. — Анно, прокидайся.

— Ще пʼять хвилин, — простогнала вона, ховаючи своє обличчя в подушку.

Я знову провів пальцями по її руці, дивуючись ніжністю шкіри.

— До тебе телефонують, — додав я. — Уже як декілька хвилин. Може, це важливо.

Вона неохоче розплющила очі. Анна насупилася та покліпала декілька разів, коли побачила мене перед собою. Вона здавалася розгубленою. Мабуть, їй потрібен час, щоб пригадати усе.

— Де мій телефон? — спитала вона, підіймаючись у сидяче положення.

Я передав їй смартфон. Дівчина ще дужче насупилася, коли глянула на екран.

— Так! — сказала Анна в слухавку. — Що? Чекай… Що ти таке кажеш? Скільки?

Я попрямував до кухні та ввімкнув чайник. Озирнувшись на Анну, помітив, що вона зблідла. Дівчина підсунулася на край ліжка та мало не сповзла на підлогу.

— Я… Я зрозуміла, — мовила вона тихо. — Нехай усе залишається на своїх місцях. Я зараз приїду!

Вона вимкнула дзвінок і зависла, дивлячись кудись перед собою. Я підійшов ближче та сперся до стіни навпроти неї.

— Щось сталося? — поцікавився я.

Анна глянула на мене, і це вперше я помітив в її очах щось схоже на страх.

— На клуб вночі напали, — схвильовано прошепотіла вона. — Була перестрілка, багато жертв. Мені треба негайно їхати. Я скористаюся твоєю ванною?

Я кивнув головою. Вона підвелася, провела спітнілими долонями по футболці, схопила свої вчорашні речі та попрямувала до ванної. Деякий час Анна не виходила, але я чув шум води. І поки вона приводила себе до ладу, я встиг вдягнутися.

Анна вийшла в тому самому сірому костюмі, в якому я спіймав її вчора в барі. Вона підійшла навпроти мене.

— Дякую, — сказала дівчина, глянувши мені в очі. — Я планувала вночі поїхати в клуб, але ти зупинив мене. Можливо, я уже була б мертва.

Вона так сильно стиснула свої руки, що кісточки її пальців побіліли. Я підійшов на пів кроку ближче. Моя рука несвідомо потягнулася до неї, і я легко торкнувся її долоні. Вона сильно вчепилася за мою руку, не зводячи погляду від мого обличчя.

— Я б не дозволив тобі померти, Анно…