Валерій СЛОБОДА - Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА

– Тоді, правда, вже сутеніло і я трохи невпевнений, але це недалечко, там, де я ставлю пастки на зайців.

– А можеш показати? – встряв Онік.

– А що, дуже треба? – запитав Максим, поглядаючи на свою рибину, що ще тріпотіла під остями.

– Треба, Максиме, – наполіг Ярон.

Максим мовчки положив рибину до торбини, приховав на березі ості і подався до місця пригоди. Пройшовши десь близько кілометра, Максим зупинився.

– Що, тут? – запитав Ярон.

– Ніби тут, – відповів Максим. – Ось біля того дуба.

Хлопці спробували знайти біля дерева хоч щось, що могло вказати на те, чому саме тут відбулася зустріч Корзо з незнайомцем, час потратили марно. Хотіли було розходитися, але в Ярона з’явилася цікава думка.

– А чому ми вирішили, що саме біля цього дуба, Корзо зв’язувався з тим типом? Він спокійно міг його викликати і в селищі. А можливо навіть через медальйон? Цей же медальйон може навіть вбити, якщо потрапить не до тих рук. – розмірковував Ярон.

– А можливо, пристрій для виклику не біля цього дуба, а десь подалі від такого примітного орієнтиру, – підтримав його Максим, – навіть ось біля тої осини. Вона тоненька, непримітна, хто на неї зверне увагу? А цей віковий дуб сам в очі преться.

– Можливо, ви хлопці й праві… – кинув слово на ходу, прямуючи до осики, Онік.

Поки Максим і Ярон ще стояли й міркували, то Онік вже ретельно нишпорив біля неї.

– Гей, хлопці! А тут є щось цікаве, – гукнув він.

– Що це за штуковина? – запитав Максим, вдивляючись на металеву пластину, покриту дивними символами.

– Подібні знаки я бачив на медальйоні влади… – сказав Ярон, пробуючи взяти залізяку до рук. Але та навіть не ворухнулася.

– Ну, що там? – запитав Онік.

– Та ніби до землі прибита.

– Або підсилена гравітація, – встромив і свого носа Максим.

– Що підсилено? – майже разом запитали хлопці.

– Не зважайте, то я так, думки в голос, – відмахнувся Максим, зрозумівши, що не під силу йому пояснити цим людям, що таке магнітне поле і гравітація.

Пововтузившись ще трохи з тією залізякою, Ярон зрозумів, що її ніяк не зрушити з місця, та з пересердя тупнув по ній ногою. І раптом у залізяці щось клацнуло, і вона спалахнула червоними та синіми кольорами. Якусь мить ці кольори поблимали і загасли.

– А ось і маяк-передавач! – вголос здогадався Максим, бо тільки він з них був обізнаний у цих технологіях.

– Який ще, в дідька, маяк пер...редавач? – не повторивши вірно слово, запитав Онік.

– Довго пояснювати, краще сховаємося, бо за моїм прогнозом, незабаром з’явиться ця клята сфера, – сказав Максим.

І хлопці хутко кинулися до чагарника, який поглинув їх у свої хащі.

Максим відчув, як у повітрі з’явився вже знайомий запах озону і затріщали електро-розряди. Хлопців це не шокувало, бо вони вже не один раз бачили, як з’являється ця загадкова сфера.