Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

- Ні, - відповів Діма, - на сосни доволі важко залізти, вони високі та не мають гілок знизу. – він помовчав, - я не пригадую поряд з нами дерев, що вище сосни.

- Але ж у нас є стріли, - почала думати Мілана, - якщо примотати мотузку та вистрілити вгору – ми можемо дістатись крони.

- Ти не зможеш вилізти з такою мотузкою, - сказав Діма, подивившись на верхівки дерев, - до того ж, я не впевнений, що в нас є така довга мотузка. Але ідея не погана, треба буде озвучити її Івану та Руслану з Мар’яною.

В цей час, зі сторони струмочку, почулись радісні крики. Вискочила Аня, вся в бруді та мокра з ніг до голови. Вона замахала руками та побігла до охорони.

- Ти наче мала воду набрати, - засміялась Мілана, - а прийшла брудна наче свинка мала. – дівчина вийшла з-за паркану та оглянула подругу, - що сталось? Ти перечепилась через корінь та впала в струмочок?

- Але ж він такий маленький, - приєднався Діма, - тобітреба було добряче в ньому повозитись, щоб вийти такою брудною.

Аня не відреагувала на знущання дітей, а позвала їх з собою. Діма був не в захваті, адже вони мали покинути варту. Дівчина пояснила, що це ж поряд, одним оком будуть дивитись на ліс, а іншим на те, що зробили Аня та Костя. Діти погодились, зброю взяли з собою. Оглядаючись по сторонам, вони підійшли до низини та повідкривали рота від побаченого.

Біля струмочку стояв Костя, теж брудний з ніг до голови. Він старанно махав лопатою, вириваючи яму поряд з водою. Це була друга яма. Перша ж була повністю заповнена водою. Діти зробили додатковий канал, по якому пустили воду. Посередині, де вже вода не текла, вони вирили яму, а потім знову закрили канал, таким чином організувавши басейн десь метр на метр.

- В нас тепер буде своя персональна ванна, - крикнув Костя, побачивши глядачів, - дивіться, - він кинув лопату в сторону та стрибнув в яму.

Вода розійшлась, вийшовши з берегів, поглинула Костю вище ніж по пояс. Діма присвиснув та почав спускатись вниз, забувши про вахту.

- Зараз вода брудна, - додала Аня, - але завтра мул опуститься, можна буде спокійно купатись та набирати воду, - вона показала рукою на другу яму, - а цей басейн буде для набору води.

- Водичка тільки дуже холодна, - пояснив Костя, вибираючись з ями та клацаючи зубами, - як вам? Це ідея Ані! Вона в таборі поділилась зі мною, а я підтримав. До того ж, вона пригадала про мою історію, де я брав лопату до лісу.

Поки Костя грівся на сонці, потираючи свої плечі від холоду, Аня піднялась вище та почала набирати воду в пляшки. Мілана залишалась на місці, та час від часу оглядала ліс навколо. Діма зняв футболку та працював над другою ямою. Дуже швидко він сягнув метрової глибини, земля легко піддавалась, а піску було мало. Хлопець вирішив зробити яму ще глибше та ще ширше, але діти вже були втомлені та хотіли швидше пустити воду в другу яму. Махнувши рукою, Діма виліз та почав прокопувати шлях для струмочку.

Діло було зроблено, а яма почала набиратись водою. Костя стрибав навколо задоволений своєю роботою. Аня вже майже закінчила з набором води та почала кликати свого помічника. Треба віднести воду до табору та повідомити всім іншим про зроблений проект.

Мілана та Діма повернулись на вахту, позіхаючи та відчуваючи, шо живіт почав бурчати. Вже певно скоро обід. Ще трохи, їх змінять. Так і закінчить ся перший день Мілана в таборі. Вона сама розуміла, що так і не обдумала свій сон та те, що треба робити далі. Але, вона подивилась на крони дерев та згадала свою ідею щодо птахів. «Треба обов’язковоспробувати» - вирішила дівчина. Зверху має бути видно, що навколо. Можливо, вони зможуть побачити відкриту місцевість, до якої можна буде прийти. Має бути вихід!

Хвилин через десять до охороно прибігли Мар’яна, Іван, Руслан та Ліза. Вони привітались, махаючи руками та обійшли паркан. Як тільки діти дійшли струмочку, одразу відреагували свистом та радісними криками. За мить, Мілана почула, що хтось стрибнув в яму з водою та закричав від задоволення. Потім інший, ще один.

Охоронці подивились один на одного та засміялись. Яка дитина не любить річку влітку? Всі люблять, тим більше спека ставала все більш нестерпна. Делегація поціновувачів повернулась до охорони. Мокрі та щасливі. Іван зупинився біля паркану та підняв лук. Він махнув рукою Дімі та Мілані, щоб ті швиденько збігали до ями та занурились у воду. Руслан теж зупинився та почав підганяти дітей.

Охоронці чкурнули до струмочку. Перша яма була мутна, але вже повна. Друга все ще набиралась водою. Діма закричав та стрибнув у воду. Одразу закричав, що вода холоднюча – виліз та почав стрибати, потираючи плечі. Мілану перетрусило, як тільки вона уявила холодну воду, але довго не вагалась. Стрибок. В грудях здавило. Неймовірна прохолода одразу викликала сміх. Дівчина швидко почала вилазити. Діма підскочив та подав руку, допоміг вилізти. Мокрі, охоронці побігли до вахти, де Іван та Руслан привітали дітей.

- Доречі, - Мілана підійшла до Івана, - у мене є ідея, - вона не могла впоратись з стукотом зубів, але продовжувала, - нам потрібно залізти на найвище дерево та подивитись, що там вгорі.

- Ого, - Іван підняв голову до верхівок дерев, - перший день, а вже така ідея. Як же ми туди виберемось? Стовбур сосни дуже гладкий.

- Ну, по перше, я скелелаз, - сором’язливо повідомила Мілана, - а по друге, треба за допомогою стріли закинути мотузку, за допомогою якої можна буде вилізти нагору.