Andrii Noshchenko - Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko

Глава сімнадцята. 

Ми приземлилися точнісінько у дворі Крука. 
    ⁃    Якщо тобі треба зібрати якісь речі, то хутко! - сказав вчитель поспішаючи до свого будинку. - У нас обмаль часу. 
У мене було дуже багато питань до нього. Хоча, я підозрював, що і в нього теж. 
    ⁃    Пішли! - він простягнув мені плащ з капюшоном - Я пригнічу повністю нашу ауру, буде трішки неприємно. 
Трішки… Крук явно прикрасив. Я наче під товщею води опинився. Ми вийшли з двору і хутко пішли до виходу з міста. Якщо ми намагаємось непомітно покинути Матану, то ситуація дійсно серйозна, настільки, що навіть вчитель з його силою почав вживати такі заходи безпеки. 
    ⁃    Як вийдемо за місто, я тобі все поясню. 
    ⁃    Добре, я теж маю що вам розказати, вчитель. 
Він мугикнув і ми ще додали ходи, і десь за годину дісталися міських воріт. 
    ⁃    Анею, у нас зараз буде кілька секунд, щоб проскочити охорону і детектори аури. Як тільки ми минемо ворота, далі побіжимо вже з допомогою аури. 
    ⁃    Добре!
Вчитель клацнув пальцями, і уся охорона впала на коліна, затискаючи вуха, наче їм було дуже боляче. Дивно, але ні я, ні інші люди навкруги нічого не почули, і лише розгублено на них дивилися. Крук вхопив мене за плече і ми мов блискавка пролетіли у ворота, та побігли геть від міста, набираючи швидкість. 
    ⁃    Хлопче, вибач мене. - перше, що сказав він через деякий час. 
Я здивовано глянув на вчителя. Та що з ним? Щоб Крук та вибачався? 
    ⁃    Здається, моє егоїстичне бажання завести собі учня підвело тебе під великі неприємності. 
    ⁃    То пусте, вчителю. Я й до зустрічі з вами був по вуха у лайні. Так що одною проблемою більше, одною менше - то вже жодної різниці. 
Я брехав, заливаючись соловʼєм. І навіть не заради того, щоб він не відчував вини, ні. Святі їжачки, мій вчитель - Бог Війни! Та чи багато людей на цьому континенті можуть таким похизуватися. Один на мільярд, чи й того менше? 
    ⁃    Вчителю, я дійсно радий бути вашим учнем, і які б неприємності це з собою не несло, я не зміню свою думку! 
    ⁃    Це добре, - Крук посміхнувся - я у тобі не помилився! 
Він трохи помовчав. 
    ⁃    Навіть не знаю з чого почати. Я дійсно був раніше Богом Війни. Та якось, відчувши свою силу, я не схотів миритися з правилами, котрі встановлені Білими Близнюками, тож кілька інших Богів Війни та святош, за підтримки двох магів девʼятого кола напали на мене і придушили мою силу, наклавши десять печаток. Вбивати мене вони теж побоялись, щоб я не підірвав свій центр аури і не знищив пів континенту при цьому. І ми заключили пакт - я живу звичайним життям, але не передаю свої техніки іншим людям. Ці старі вилупки цього найбільш бояться. Тому зараз я не набагато сильніший за звичайного Бойового Предка вищого ступеня. 
Крук зітхнув і знов замовк. 
    ⁃    Але все ж я працюю над цим. Те пійло, що я сьорбаю постійно, то не просто алкоголь. То продукт алхімії, що потроху змиває магічні печатки. Я видалив вже сім з десяти. Ех, іще б роки три - чотири, і нам би не довелося отак зараз бігти. Та зустрівши тебе, я не зміг відпустити, не кожен Бог Війни може знайти собі такого гарного учня. Ти був чи не єдиним моїм шансом. Я прожив дуже довге життя і придивлявся до багатьох молодих кандидатів, та жоден з них не був гідним того, як ти! Але, своїм рішенням я поставив тебе у небезпечне становище. Вони обов’язково захочуть тебе вбити. І, хоча, вони теж звʼязані пактом і не будуть робити це своїми руками, та це не завадить їм відправити по твою голову сильних магів чи Бойових Предків. Навіть, якщо доказів, що я передав тобі свої техніки жодних, їх це не зупинить. Вони зроблять це превентивно. 
Ми продовжили бігти, навіть коли настала ніч. 
    ⁃    Тому головне зараз то заплутати твій слід. Для нас добре, що єдиного Бойового Предка, котрий бачив твою ауру, я вбив, тож по твоїй справжній аурі тебе не відшукає навіть Бог Війни. В них буде лише відбиток, котрий ти лишив коли входив у місто. Я ж через деякий час повернусь до міста і розповім легенду, що ти пішов на збір інгредієнтів для алхімії.  Ти ж маєш десь залягти на дно і тихо тренуватись, доки не піднімешся хоча б до рівня Бойового Предка вищого ступеня. Я знаю, що навіть тобі для цього знадобляться десятки років, але іншого виходу я не бачу, нажаль. 
    ⁃    Я теж маю вам дещо розповісти, вчитель. Будь ласка, вислухайте мене, а вже потім приймайте рішення. Вчитель, з вашим рівнем сили, ви напевно відчули залишки мани монстрів на арені, коли врятували мене. Вибачте, що запізно, та я маю вам зізнатися. Я можу трішки маніпулювати маною монстрів, та з її допомогою ставати сильнішим. 
Я замовк і подивився на нього, сподіваючись побачити хоч якусь реакцію на його обличчі. Та то було марно. 
    ⁃    Це дійсно… незвично, - він досить довго підбирав слово - маною монстрів можуть маніпулювати лише демони, але ти точно людина, я це бачу. Ну то продовжуй, є ще чим мене здивувати? 
    ⁃    Вчитель, я думаю, що ви значно перевищуєте час необхідний мені для досягнення рівня Бойового Предка вищого ступеня. Ще зовсім недавно я був лише воїном початківцем, кілька місяців тому…
На цих словах Крук спіткнувся, але не перебив мене питаннями, а мовчки слухав далі. 
    ⁃    Далі…
    ⁃    Я вважаю, що мені для цього знадобиться лише кілка років, хоча є одне але. І але це дуже не просте. Для розвитку мені потрібно місце, де мешкає дуже багато сильних монстрів. Десятки тисяч монстрів, якщо не сотні тисяч. Я зможу стати Бойовим Предком вищої ступені лише вбивши таку їх кількість. 
Ми знову бігли мовчки. Згодом, я вирішив додати ще одну деталь. 
    ⁃    Є ще деякі важливі обставини, вчителю. Мої переходи на вищі ступені викликають величезні викиди енергії, які важко приховати, тож місце має бути якомога безлюдним. Останній раз, коли я робив перехід на середню ступінь Бойового Майстра то було видно за десятки кілометрів, гадаю. 
Крук раптом зупинився. 
    ⁃    Я знаю, куди тобі треба! - і побіг знову, лице його прямо сяяло щастям. - Тобі треба на захід, у королівство Ранго, там знайдеш місто Ванган, поруч з ним знаходиться найбільше підземелля континенту! 
Я витягнув мапу та розгорнув її. 
    ⁃    Отут! - Крук тицьнув пальцем на позначку у сусідньому королівстві, після чого продовжив - Я бував там, коли лише став молодим Богом Війни, та зміг спуститися лише на тридцять другий рівень. Яка справжня глибина підземелля навіть Білі Близнюки не знають. Це страшне місце, де слабкі помирають, але й сильні стають ще сильнішими! Там мільйони монстрів, що нижчий рівень, тим вищий клас вони  мають. Але заховатися там для тренувань то найліпша ідея. Там тебе навіть боги не знайдуть, ха-ха-ха-ха! Але пообіцяй мені, що не будеш даремно ризикувати, і будеш спускатися нижче лише будучи повністю впевненим у своїх силах! 
    ⁃    Обіцяю, вчитель! Але, що воно таке, підземелля? 
    ⁃    Підземелля? Та дуже просто. Це маленький світ під землею, розміром з середнє королівство. Вірніш, кілька світів. Один рівень - один світ. Гадаю, сукупна площа світів у підземеллі Ванган буде навіть більшою за наш континент. 
    ⁃    Ого! - такого я уявити не міг. 
    ⁃    Але для того, щоб туди потрапити, тобі доведеться зареєструватися як авантюрист у місцевій гільдії. 
    ⁃    Добре, вчителю, я зроблю це. 
Крук витягнув перстень сховище і дав мені.
    ⁃    Візьми, це моя спадщина як Бога Війни для тебе. Тут мої праці з бойових мистецтв та алхімії. Я ж обіцяв тебе вчити, якщо переможеш у турнірі, та на жаль не зможу зробити цього особисто. 
    ⁃    Вчителю, ви…
    ⁃    Ти що там собі надумав, негідник! - я отримав легкого потиличника - Це щоб ти вчився, доки я тебе чекатиму у Матану.
    ⁃    А, зрозуміло. 
Мені аж стало легше. 
    ⁃    Вчителю, скажіть будь ласка Суі, що я обов’язково поверну їй конспекти, але трохи згодом. 
    ⁃    Гаразд, не хвилюйся, я нагляну за нею. 
    ⁃    Дякую, вчитель. 
    ⁃    А зараз настав час невеликого трюку. - Крук засміявся - я огорну тебе своєю аурою, і ти побіжиш на захід, а я зімітую твою, і широкою дугою поверну на південь. Моєї аури вистачить приблизно на добу, за цей час ти маєш подолати якомога більшу дистанцію. Як тільки ти відчуєш, що моя аура спадає, то просто придуши свою і рухайся далі як звичайна людина, зрозумів?
    ⁃    Так, вчителю. 
    ⁃    Ну, то на все добре тобі, малий. Не забувай свого вчителя! 
    ⁃    Вчитель одного разу - назавжди вчитель! 
Крук засміявся і накинув на мене відбиток своєї аури. Не дуже приємне відчуття, та я не чинив супротив, а лише прискорився, знов лишаючи позаду своїх друзів. Я заскреготів зубами. Я ще занадто слабкий, і все що відбувається, то через мою слабкість. Я маю стати настільки сильним, щоб ціна атаки на мене перевищувала будь-яку вигоду з того чи доцільність. Сподіваюсь, королівство Ранго зможе мені це дати. За кілька годин тої скаженої гонитви я минув королівство Льготе, якщо вірити моїй мапі. Дивно, та на кордоні королівств не було жодної охорони, лише стояв одинокий прикордонний стовп. Бувало, я випереджав піших мандрівників та диліжанси, але я біг з такою швидкістю, що навряд чи вони могли мене розгледіти чи запамʼятати. Наприкінці доби аура вчителя почала слабшати, тож я зупинився і розвіяв її, одночасно придушивши свою. Для переслідувача усе б мало вигляд, як наче Крук після довгого бігу стрибнув у небо. Я натяг капюшона глибше і розміреним кроком пішов вперед по дорозі, іноді звіряючись з мапою. Вона вказувала, що до цілі кілька діб пішої ходи. Час йшов, іноді, тепер вже мене випереджали вершники та диліжанси. Я зупинявся у придорожніх трактирах поїсти та послухати теревені місцевих мешканців. Втім, нічого цікавого підслухати мені не вдалося. На шостий день мапа показала, що я вже наближаюсь до міста Ванган, тож я почав розмірковувати як туди потрапити. Бо, як не крути, жодного посвідчення особи в мене не було, а розкривати себе і світити аурою на детектор у воротах мені не хотілося б. Спробувати використати срібну табличку торгової гільдії, котру мені дав Хек? Але чи не викличе це якісь підозри, занадто довгий шлях як для торговця з якогось дрібного князівства? Врешті решт, вирішив спробувати пройти зі срібною табличкою. 
Біля воріт у місто була черга з кількох десятків людей, кожен з них показував охороні своє посвідчення та сплачував мито. Розмір мита не був фіксований, як я побачив, а залежав лише від бажання охоронця. Що ж, місцева влада тут радше розбійна, аніж централізована королівським двором, виходить. Та для мене це навіть краще. Я сунув табличку охоронцю під носа. 
    ⁃    Атун? А де це? - він крутив її з боку в бік. 
    ⁃    Це поруч з Льготе. 
    ⁃    То що тут тобі треба? 
    ⁃    Я по справам торгової гільдії, пане. 
    ⁃    По справах кажеш? - він підняв руку, щоб позвати до себе ще когось с натовпу охоронців поруч. 
    ⁃    Пане, - я вклав йому до рук два срібних - торгова гільдія була б вам дуже вдячна, аби ви не чинили перешкод її роботі. 
    ⁃    Проходь! - він повернув мені табличку. 
Я швидко зайшов через ворота до міста. З першого погляду було видно, що воно бачило і кращі часи. 
    ⁃    Добродію, - звернувся я до перехожого - не підкажете, як пройти до гільдії авантюристів? 
    ⁃    Прямо до центральної площі і там зліва побачите. 
    ⁃    Дякую вам. 
Я рушив у сторону, куди мені вказали. Дивно, але навіть посеред білого дня на вулицях було тихо, як для міста таких розмірів. Та й з будинків вздовж вулиці майже не доносилось звуків. Я спочатку хотів просканувати територію навколо, але вирішив бути більш обережним та не розкривати свою силу поки що. В принципі, то не моя справа, що тут відбувається. Гільдію я й справді побачив одразу лише ступив на площу. Нічогенька така будівля, чи не найбільша навкруги. Всередині було чисто і привітно, зовсім не схоже на гільдію авантюристів у князівстві Атун. 
    ⁃    Доброго дня, - привітався я до дівчини адміністратора - я хотів би вступити до вашої гільдії. Скажу відверто, моя ціль підземелля Ванган, і я чув, що потрапити туди можна лише через вашу гільдію. 
    ⁃    Доброго дня, пане! Ми дуже раді вас бачити, адже останні роки приєднатись до гільдії не так багато охочих. 
    ⁃    Тому є причини?
    ⁃    Так. Якщо чесно, після того як ціни на ядра монстрів впали, багато хто з авантюристів покинули нашу гільдію, через що кількість монстрів набагато збільшилася. Дійшло до того, що існує неабияка загроза прориву підземелля. Через те вже більше половини жителів міста виїхали геть, адже ніхто не хоче ризикувати. 
    ⁃    А як же місцева влада? Чи королівський двір? Вони ж мають якось реагувати на загрозу? 
    ⁃    Та що вони… Доки монстри у підземеллі, вони й пальцем не поворухнуть. 
    ⁃    Дурість яка. 
    ⁃    Отож бо, ніхто не хоче брати на себе відповідальність і фінансовий тягар. 
    ⁃    Сумно це, та давайте повернемося до наших справ. Отже, як стати частиною вашої гільдії? 
    ⁃    Та все просто, заповніть ось цю форму і ходімо на перевірку вашої сили. Ви маг чи воїн? 
    ⁃    Я Бойовий Майстер середнього ступеня. 
    ⁃    Ого! Ви виглядаєте дуже молодо. Двадцять років?! - вигукнула дівчина зазираючи до анкети, яку я саме запропонував. 
    ⁃    Ага, мені просто пощастило. - сказав я повертаючи їй форму. 
    ⁃    Ходімо на перевірку сили?
Вона провела мене до окремої зали з пристроєм для визначення сили. Я зробив два удари, з аурою та без, після чого прилад підтвердив дані, які я вказав у анкеті. 
    ⁃    Вітаю вас! - дівчина простягла мені срібну табличку - тепер ви офіційно член гільдії авантюристів! 
    ⁃    Я можу прямо зараз відправитись до підземелля? 
    ⁃    Звичайно можете, але я порекомендувала б вам дочекатися збору рейдового загону, він має бути за три - чотири дні. 
    ⁃    То зайве, - я похитав головою - і ще одне питання. Чи існує мапа підземелля, і де я можу її придбати? 
    ⁃    У нас є, звичайно. Вам мапа для яких поверхів? 
    ⁃    Давайте усі, що у вас є. 
    ⁃    Усі? Але це буде не дешево…
    ⁃    Я віддаю перевагу зайвій підготовці, а не зайвій економії. 
Дівчина повернулася до великої шафи і почала витягувати аркуші, по одному з кожного відділення. 
    ⁃    Будь ласка, з вас сорок пʼять золотих. Атлас підземелля з першого по тридцятий поверхи, нижні пʼять поверхів картографовані, нажаль, епізодично, адже авантюристи спускаються на такі глибини дуже рідко. 
    ⁃    Дякую вам! - я розрахувався. - Тож, через які ворота мені краще вийти з міста, щоб пройти до підземелля? 
Та не встигла вона відповісти, як нас перебили. 
    ⁃    Жарочко, є листи?
До нас підійшли двоє, жінка та чоловік середніх років, воїн третього класу середньої ступені та маг третього кола. Воїном була жінка. 
    ⁃    Так, зараз. 
Вона присіла за стійкою і витягла стос листів. 
    ⁃    Ну, то ми побігли, Жарочко, побажай нам удачі. 
    ⁃    Зачекайте, не могли б ви провести нашого новенького до підземелля? 
    ⁃    Новенького? - чоловік поглянув на мене - чому б ні. Ходімо!
    ⁃    До побачення! - я помахав рукою дівчині адміністратору та побіг за магом і воїном. 
Не поборовши свою цікавість, воїн запитала:
    ⁃    Вперше у нас? Не були ще у підземеллях? 
Підземеллях? Тобто, є і інші? 
    ⁃    Ні, ще не був, це буде мій перший досвід. 
    ⁃    Ну, не мандражуй, всі колись мали свій перший раз, хі-хі. Ти попервах тримайся досвідчених авантюристів, і все буде добре. З часом, коли ти будеш знати все про монстрів, то зможеш давати собі більше волі у полюванні на них. 
Я промовчав. Не буду ж я казати, що вивчив усі дев’ять томів енциклопедії монстрів. 
    ⁃    Наш загін працює зараз у глибині сьомого рівня, не хочеш до нас? Місцина не настільки небезпечна, як може здатися на перший погляд, в основному ми маємо справу зі зграями другого класу та поодинокими випадками третього. У нас великий загін, тож ми легко їх придушуємо. А ти зможеш набрати досвіду та сили. 
    ⁃    Вибачте, та то навряд, я хотів спробувати себе в самостійному полюванні. 
    ⁃    А, то ти на перший поверх… - розчаровано протягла вона. 
За цими розмовами ми давно покинули місто і підійшли до величезної скелі, посередині якої зубатою пащею виднілась печера. Монстри! Я навіть сюди чув їх ауру та запах. Нетерпіння підганяло мене вперед. На вході у нас перевірили жетони, записали номери та пропустили всередину.