Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Степан відреагував миттєво, він підскочив до двох воїнів. Хлопець відштовхнув Олега, той впав на дорогу, кинув ніж та заплакав. Степан схопив ворога, перевернув та прибрав його руки. Піднявши скривавлену футболку, сам закрив рану руками, міцно притискаючи, закриваючи доступ крові, що так хотіла вийти на волю.

Радник ватажка оселі Сонця почав звати Лізу. Діти почали озиратись та теж гукати дівчину. Всі були перелякані, дівчата тремтіли від страху. Відбулось дуже страшне, те, чого не мало бути. З натовпу вискочила Ліза та присіла біля Степана. Він наказав їй швидко бігти до медпункту на нести бинти, антисептик та все, що прийде їй в голову від колотих ран.

Дівчина побігла до гуртожитку, хлопнувши за собою двері. Діти навколо почали розходитись, залишаючи Степану та хлопцю більше простору. Той лежав на дорозі, скрививши обличчя від болю та закрив очі. Кожен міг побачити, що хлопець напружив живіт, наче так було простіше.

За декілька хвилин двері гуртожитку відчинились та на вулицю вискочила Ліза. Вона теж була перелякана, руки ходили ходуном. Вона принесла бинти, спирт, якусь мазь. Швидко відірвала шмат вати, нанесла мазь. Потім відкрила банку з спиртом та попросила Степана прибрати руки. Той послухав, відсунувся. Ліза швидко протерла рану та кров почала йти сильніше. Дівчина взяла підготовлену вату з маззю та приклала до рани міцно притиснула. Степана ж попросила взяти бинт та обмотати навколо талії пораненого, зафіксувати.

Підскочив Євген та ще одна дівчина, обережно підняли ворога. Степан почав обмотувати бинтом пораненого. Ліза через деякий час прибрала руку. Пов’язка вже почервоніла. Хлопця поклали на землю. Очі він не відкривав та почав дуже часто та коротко дихати. Йому було боляче, а пов’язкавсе більше ставала червоною. Хлопець відкрив очі, закричав, його трясло. Потім він втратив свідомість. Та за мить, дівчина що стояла поряд страшно та голосно закричала, показуючи на пораненого. Його груди перестали здійматись.

- Він помер? – крикнула дівчина та почала ридати.

Поранений дійсно лежав наче мертвий. Ліза кинулась робити масаж серця, час від часу притуляючись до грудей хлопця. Зупинилась, тяжко дихаючи. Одразу діти побачили, що поранений почав дихати але повільно та спокійно. Було враження наче він просто заснув. Ліза кинулась переробляти пов’язку, оскільки кров почала витікати з-за бинта. Розрізала, відкрила та ахнула від здивування. Рана затягувалась на очах.

Відчувалось полегшення в натовпі, але здивування було не менше. Рана не могла так затягнутись. Це ж не фантастичний фільм, а реальне життя.

Підійшов Артем, ватажок дітей житлового комплексу, відштовхнув одного з своїх воїнів та присів поряд з пораненим. Він почав смикати того за плечі. Потім легенько вдарив по обличчю  Реакції не було ніякої.

- Ви божевільні, - Артем прошипів це, дивлячись з ненавистю на Степана, - ви хворі на голову! – він вже почав кричати та підскочив, - валимо звідси, бо ці нелюди зараз всіх нас переріжуть.

Хлопці та дівчата житлового комплексу подивились перелякано на свого ватажка та почали вставати та відходити. Хтось просто розвернувся та побіг додому. Хтось до останнього дивився на пораненого, не розуміючи чи він помер, чи заснув. Діти оселі Сонця самі цього не розуміли, просто стояли та дивились на хлопця, що лежав на дорозі та з виду мирно спав.

Микола підійшов до центру подій. Подивився на сплячого, легенько пнув ногою. Одразу наказав схопити Олега та відвести у підвал, закрити під ключ. Потім будуть говорити з ним та вирішувати, що з цим всім робити. Ватажок наказав віднести пораненого до медпункту, а Лізу попросив слідкувати за станом, всі зміни докладати йому особисто.

Лише через декілька днів всі зрозуміли, що хлопець не помер. Якимсь чином, страшна колота рана в живіт загоїлась, від неї не лишилось навіть рубця. Але поранений дійсно спав, так само міцно як всі дорослі, що заснули ще на перший день цього нового світу.

Микола наказав перевдягнути сплячого воїна. Після цього, група хлопців, в голові з Степаном, віднесли його до житлового комплексу та передали ворогу. В той день стало зрозуміло що отримавши страшну рану чи травму, від якої дитина не зможе вижити – вона не помирала, а засинала. Пояснення цьому не було. Це просто треба було прийняти до уваги. Лише Євген якось сказав Степану перед тим, як хлопці лягали спати, що це цікавий факт. Діти нового світу майже стали безсмертними. Що не відбудеться – ти непомреш, а лише заснеш. Якщо це всесвітня хвороба, то вона дуже дивна або має гарне почуття гумору.