Артур Крупницький - Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький

— Трясця, ніколи від них нічого не допросишся. Еххх... — тяжко видихнув Ярл і сів назад на трон. — Кажеш, найманець... ну, хоч щось... Я так зрозумів, моя балакуча сторожа розповіла тобі, яка ситуація в нас.

— Так, вони розповіли, — підтвердив Арк.

— Ми не знаємо, що це за істота. Спочатку викрадала лише свійську худобу — курей, гусей, потім свиней, а пізніше і корів. Таке відчуття, що його апетит ріс разом з ним. А місяць тому в нас почали зникати діти, і це найстрашніше. Ми відправляли туди в чащу лісу дюжину вітязів поодинці, але ніхто з них не повернувся. Такі у нас справи. Якщо візьмешся і принесеш мені голову цієї потвори, я дам тобі стільки золота, скільки ти важиш.

— Візьмуся, але у мене є два прохання, — сказав Арк.

— Золота наперед не дам ні монети, — перебив Ярл.

— Воно мені й не потрібно поки що. Перше — хай хтось покаже, де саме зникали люди. І друге — авансом мені потрібно хоч трішки поїсти, бо на голодний шлунок багато монстрів не вб'єш.

— Добре, відведіть Тюра в казарму сторожі і дайте йому добовий раціон сторожі. З Мелохом ти вже знайомий — це голова сторожі. Він тобі й покаже, де зникали люди. Все, успіхів тобі.