Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

- Я не звикла байдикувати та й нахлібницею сидіти не збираюся.

- Навіть слухати таке не хочу. Нехай твоя рука стане в норму, а потім видно буде, поспіх гарний тільки під час ловлі бліх. Набирайся сил для початку, а то дивитися боляче, вибач мою прямоту, Андріаночко, ти тендітна, як метелик.

Я подавилася чаєм й закашлялася, це були Його слова, так називав мене Дан. Не хочу чути цього, тільки не тут і не зараз, більш взагалі ніколи. Світлана Олегівна подала мені серветку, вона, звісно ж, нічого не зрозуміла.

- Будь ласка, - вичавила я із себе, - не називайте мене так більше. Ніколи.

Жінка спрямувала на мене уважний довгий погляд і через деякий час згідно кивнула.

Усю наступну годину ми говорили про Настю, тітка багато розпитувала про неї, а я із задоволенням відповідала. Мені теж було приємно розповідати про моїх дівчат, згадувати наші історії, часто смішні й милі, завжди дорогі серцю. Після чаю Світлана Олегівна почала збиратися на роботу, нагадавши мені, що доки її не буде, я не бентежилася та почувалася, як удома. Подякувавши господині за чудовий сніданок, я пішла у відведену мені кімнату й зателефонувала дівчатам. Тепер у мене з'явилася можливість вільно спілкуватися з ними в будь-який час, не боячись і не переживаючи за життя подруг. Чуючи радісний вереск на тому кінці зв'язку, я широко посміхнулася, але серце стиснулося - тільки зараз я усвідомила, як сильно скучила за подругами, за нашим минулим життям, яке здавалося зараз щасливим і безтурботним. Довго залишаючись без звісток, вони з глузду з'їжджали та припускали найгірше. Нічого не приховуючи я розповідала їм про свої пригоди, Настя плакала, а Лєра похмуро мовчала, але потім буквально вибухнула, вимагала підняти всю поліцію на голову й засудити Чорного. Але я тепер, як ніхто інший, прекрасно знала, що з цієї дитячої витівки нічого не вийде, у кого влада й гроші, у того сила, той виграє суди, той завжди правий. А що зможу протиставити криміналу я? Найімовірніше, не доживу й до першого слухання.

- Ми нічого не знали про тебе, Ріанко, тільки сьогодні зрозуміли, що ти втекла, що в тебе вийшло і раділи, наче ненормальні.

- Як це? Звідки? - здивувалася я.

- З того, що Скажений тебе по всьому місту шукав, як одержимий. Ти ж пам'ятаєш, що Денис живе недалеко від тебе, так ось він розповів нам, що вчора пізно ввечері повертався з роботи і біля твого під'їзду помітив бандитську машину. Він вирішив, що це Скажений привіз тебе додому, але потім звернув увагу, що у вікнах твоєї квартири миготить з дюжину чоловічих силуетів та зрозумів, що справа кепська. А пізніше вночі до Дениса ввалилися люди Скаженого, усе переривали, шукали будь-яку інформацію про тебе, у телефоні все перечитали й переглянули, але нічого не знайшли та забралися геть. Денис знайшов нас, щоб довідатися про тебе, зізнався, що набалакав гидких марних слів під час останньої вашої зустрічі, шкодував дуже, дурник нещасний.

- Думаю, він не зі зла, а від відчаю, - виправдовувала я колишнього друга.

- Ми йому таких люлей виписали, запам'ятає надовго, - хмикнула задоволено Лера.

Поговоривши, вирішили, щоб подруги за нагоди трималися для чужих тієї самої позиції: сто років не бачили мене, знати не знають де я і не хочуть знати.

- Як тобі моя тітка? Як нове життя? - поцікавилася Настя.

- Світлана Олегівна чудова жінка, я від неї в захваті і тут дуже мило. Про нове життя говорити поки занадто рано, але зате є плани на перший час. Для початку постараюся знайти роботу, що зможу виконувати не виходячи з дому, спробую довідатися про хороших лікарів, щоб коли кістки зростуться, зайнятися зап'ястям, ну а далі видно буде.

Наговорившись досхочу про все на світі, ми попрощалися з подругами, домовившись зателефонувати завтра. Натиснувши відбій, я одразу набрала номер Ангела - обіцяла зв'затися з ним коли буду на місці й облаштуюся. Дівчата сказали, що Чорний перерив усе місто в пошуках мене, отже, побував і в Кирила. Я чекала на  гудки, чекала відповіді на тому кінці, хотіла почути спокійний, приємний голос. Але натомість почула лише: "Зв'язок із вашим абонентом відсутній, передзвоніть, будь ласка, пізніше". Страх миттю огорнув душу. "Стоп, - зупиняла подумки сама себе, - можливо Ангел на операції, а я вже паніку розвела." Я набрала його через годину, потім через дві... Та коли Кирило не відповів і вночі, кинула телефон на ліжко, закрила руками обличчя і розплакалася. Щось трапилося. І це невідоме "щось" примушувало сходити з розуму у страшних здогадках. Проблема була не у поганому зв'язку, я була впевнена, що ця тиша - справа рук Чорного. 

Дорогенькі, не забуваймо підписуватися на автора та ставити роману вподобайки!