Міа Натан - Виходь за мене, милий, Міа Натан

Можете уявити мій стан, коли прийшов час домовленої зустрічі з моїм можливим, як тепер стало абсолютно зрозуміло, рятівником. Якщо ми з ним не домовимось, мені усьо, знімайте ласти – наплавались. 

І от сиджу я собі спокійно, нікого не чіпаю, чекаю на диво. А ось і воно! Перед моїми чарівними, але засмученими очима постав вчорашній Максим, той, який трошки дивний, але гарний. 

- Привіт! Встигла скучити чи мені зайти пізніше?

- Привіт! Чудова думка! Дійсно, піди, будь ласка, десь потиняйся. У мене зараз дуже важлива зустріч. 

- Ось як. Боюсь, що якщо я піду тинятись, зустріч не відбудеться.

- Зрозуміло. Ну що ж. Тоді  треба більш офіційно. Доброго дня! Заходьте, будь ласка! Сідайте! Кави?

- Ти мене лякаєш. Маю на увазі, розумна, аж страх.

-  Я ще вчора почала здогадуватись. Я ж не дурочка якась. 

-  Ну, це зрозуміло.

Поки я готувала каву, він зручненько вмостився у моєму кріслі.

- Зручно? - поцікавилась, наливаючи гарячий напій у горнятка.

- Так. Мені подобається цей офіс, - по-господарськи огледівся навколо себе Максим. - Думаю, мені тут буде добре працюватись.

- Ми ще ні про що не домовились. До того ж нас виселяють.

- Я знаю.

Його відповідь змусила пильніше придивитися до його виразу обличчя. Щось лукаве було в його погляді. Ну, звичайно!

- Так це ти?! Бога не боїшся? Встромляєш ножа в спину, безсовісне створіння?! - вскипіла я.

- Допомагаю прийняти єдино правильне рішення, - спокійно відповів він. - І нікому нікуди не потрібно буде переїздити. Суцільний профіт!

- Це шантаж та брудні маніпуляції, інтриган чортів! - не могла заспокоїтись я. - Не думала, що ти такий!

- Я не розумію, в чому проблема? Я тобі зовсім не подобаюсь?

-  Я тебе не знаю! - можливо, занадто голосно кинула я йому, наголосивши на "не знаю". Він таки причмелений на всю голову!

-  Головне, що я тебе знаю.

- Звідки? Звідки, в біса, ти мене знаєш? - його спокій змушував мене все більше нервувати.

- Зі школи.

- Чому я тебе не пам’ятаю?

- Тому що старшаки ніколи не звертають увагу на менші класи.

- Так ти ще й малолітка?

- Я на 2 роки від тебе молодший. Ти щось маєш проти молодшого чоловіка?

-  Та ні. Це не так і погано. Молодший навіть краще. От у мене у подружки мама сильно молодша від тата, так вона каже… Стоп! Що це за розмови? Я чудово розумію, до чого ти ведеш!

- А я нічого і не приховую. Ти знаєш, що я хочу. Я сиджу тут і терпляче чекаю твого освідчення.

- Ну-ну! Посидь-посидь! Дивись не посивій.

- До речі, як завше права. Ти теж не молодшаєш. А ще й старша. Так що ліпше не тягни кота за яйця. Ну ж бо! Скажи мені: «Одружись зі мною!» Все дуже просто. І я вирішу всі твої проблеми.

Це вже занадто! Вирішить він мої проблеми, бачте!  Рішала, розумієш! Папіка тут  з себе вдає!

- Пішов геть! Я серйозно! Ти загрався і це вже не смішно! 

- Так я й не жартую.

- Забирайся геть! – я вже не стримувалась. Хотілось виштовхати його за двері стусанами. Але це якось не личить поважній бізнес-пані. Та й він занадто здоровий.

-  Ні, - на відміну  від мене від був суцільний спокій, прямо архієпископ дзен-буддизму, щоб воно не було таке.

- Добре! Тоді піду я!

Стрімко розвернулась, але не встигла пройти й декількох кроків, як він підскочив до мене й схопив за руку. Рвучко повернув до себе і міцно вчепився в мої руки. 

-  Мені боляче! Що ти робиш? 

- Ми залишимось тут, поки не домовимось, що робити далі, - зараз його голос уже не був таким безтурботним. - Твої проблеми самі себе не вирішать.

- Авжеж! Але якщо я буду стояти тут з тобою, це також нічого не змінить на краще.

- Як знати. Швидше навпаки. Просто скажи ці нещасні декілька слів і все буде добре. Я обіцяю. 

- Ти хворий?! Я не збираюсь одружуватись з тобою! Все! Крапка! І не смій мене тримати! Я не твоя власність!

Я щосили штовхнула його і вирвала руки. Тільки-но зібралась розвернутись і піти, як він схопив мене за плечі. Можливо, мені почулося, але... «Ти моя!» - прошелестіли швидко і ледь вловимо, наче подих вітру, його слова.

Я відчула його губи на моїх. Інстинктивно уперлась руками йому в груди, бажаючи відштовхнути. Але він занадто міцно тримав мене за плечі. Та продовжував цілувати пристрасно, до болю. Я була геть спантеличена. Водночас, десь там в грудях почало розгоратись бажання. Бажання ніжності, ласки, кохання. Він наче відчув це та стишив натиск. Його губи з вимогливих  перетворились на суцільну ніжність. Стало так солодко! Я заплющила очі та віддалась почуттям. Я наче летіла високо в небі, падала та піднімалась. Це було чудово!