Анна Лерой - Мої сімейні обставини, Анна Лерой

Алхіміки тихо перемовляються, починають розповзатись по кімнатах відпочинку, крамницях і сусідніх столових. Залишаються одиниці, щоб стежити за тим, як мляво булькає зілля під кришками. Коли в лабораторії зовсім пустіє, я знову помічаю кур'єра. Той уже перестав смикатись і понуро підпирає стіну біля виходу. Ловлю його погляд і показую пальцем — ходи сюди. Все одно усі котли закриті до вечора.

За лист кур'єру потрібно заплатити дрібну монетку. Тільки після цього я беру пухкий великий конверт з коричневого щільного паперу і ще один, плоский і пом'ятий, розписуюся у відомості і відпускаю кур'єра на волю.

Настій якраз готовий. Наливаю темно-золоту рідину в велику керамічну чашку і відставляю охолонути. На великому конверті вельми знайомий герб — три язики полум'я, герб моєї сім’ї. Я відчуваю, як неприємно ниє в області діафрагми, коли з тріском переламується воскова печатка. Навряд це якісь приємні новини.

Із конверта я дістаю об’ємну стопку листів. Лист з дому написано чомусь почерком мого дядька, інші документи в конверті рясніють печатками інших сімей. Дивно. Трохи більше року минуло з тих пір, як я бачила подібні офіційні листи. Минулого разу це було запрошення на свято повноліття мого молодшого брата. Моя уява буксує, коли я намагаюсь здогадатися, що трапилось цього разу. Так що мені не залишається нічого іншого, як почати читати.

«Дівчинко моя, з великим сумом поспішаю повідомити, що дев’ятнадцятого травня цього року твій старший брат і оберіг нашого землі Амір Віктор Флейм помер ...»

Фразу доводиться перечитувати кілька разів, поки її сенс до мене доходить. Адже Амір не міг померти! Це неможливо! Він сильний, витривалий і обережний. Рядки про те, як і хто підтвердив його смерть, я пробігаю очима. Смерть… Невже? Але зараз мені не час розкисати, оплакати брата я можу і пізніше, а от знати, про що розпинається дядько, потрібно вже негайно.

«Я взяв на себе сміливість організувати похорон...»

«Наші сусіди співчувають...»

«Поминальний вечір був дуже скромним...»

«Сподіваюся, твій майбутній чоловік подбає про наші землі як оберіг...»

Що?! Який чоловік? Подальші рядки в листі цілком і повністю присвячені тому, як важливо для сім’ї та землів Флейм моє майбутнє заміжжя. Оскільки оберіг нашої землі загублений, а молодший брат не може бути оберегом. Тобто згідно давніх традицій мій обов'язок як спадкоємиці — забезпечити землі Флейм захисником в «ці смутні часи» і народити новий оберіг.

«Ваше весілля призначена на двадцять дев’яте травня цього року. Посланець від ясновельможного Ф’юріна вже прямує до тебе і знайде тебе майже відразу після твого ознайомлення з цими рядками... »

Ф’юрін? Я стискаю пальцями перенісся, намагаючись привести думки в порядок і згадати, що я чула про цю сім’ю. Здається, їх представники були у нас в гостях, коли я була ще маленькою — років вісім, не більше, а наші батьки були живі. Їх оберіг тільки став повнолітнім і вступив в силу. Якщо з тих пір нічого не змінилося, то мій наречений десь на десять років старший від мене. Швидше за все, другий шлюб. Обереги рано одружуються і заводять дітей. Мій брат був винятком: закохався в відьму і не міг викинути чарівницю з серця, як не вмовляв його дядько.

Предки! Що ж мені робити? Новини не вкладаються в голові. Неможливо просто так прийняти смерть рідної людини. Неможливо вгамувати лють від того, що мені навіть не дали попрощатися з братом. Не дочекалися, не повідомили відразу... Здогадатися неважко, що лист дядько відправив тільки після підтвердження моїх заручин з Ф’юріном. Добу лист бовтався в руках кур'єра, так що до мого весілля всього шість днів залишається.

Ну звичайно! Дядько спихнути хотів племінницю як можна швидше, я розумію. Жити-то мені тепер доведеться разом з чоловіком, заважати не буду. А молодший братик ще занадто юний, щоб прийняти спадок і владу, розпоряджатися землями, навіть такими бідними, як наші. Всім буде заправляти дядько. Він швидко все зрозумів і вчасно підметушився, старий хрін.

Пачка документів — офіційно завірені папери на шлюб — мій з якимсь Еріхом Морестом Ф’юріном, хай йому грець! Тут найповніший комплект печаток і підписів, кілька повірених, підтвердження свідків. Ціла сторінка поздоровлень. Тільки мене не запитали!

Знаючи дядька, можу з упевненістю сказати, що все обстряпано так, що не підкопаєшся. Навіть я, навчена мамою стосовно законів і юридичних тонкощів, не знайду лазівки. Та й що тут шукати? Після смерті старшого брата я дійсно повинна вийти заміж або померти, передавши право продовжити рід молодшому братові. Для магії нашої землі немає іншого варіанту. Я ж казала: бути аристократкою в наш час — пропаща справа.