Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

Глава 2

Проблеми почалися майже зразу, мене навідріз відмовлялися пропускати на територію академії, аргументуючи тим, що у них зараз суворий пропускний контроль, і пропускають лише за списками, узгодженими із самим ректором. Мого імені у списку звичайно ж не було. Ще більше дратував той факт, що зовсім недавно в ці ворота без жодних проблем в'їхала чорна карета, напевно інквізиторський сухар добре знав, що мені не вдасться проникнути в цей сумнівний храм знань.

-Дівчино, відійдіть, ви заважаєте. - уже вкотре відганяв мене чоловік смішного зросту, який з лишком компенсувався могутністю його плечей.

Помітила як на гору піднімається віз, під зав'язку завантажений сіном. Гордо випростала спину, це ви ще не стикалися з Катериною Воронович, я навіть з КПЗ змогла вийти без допомоги свого дорогого батька, довівши настирливим поліцейським, що це не я напала на жінку середніх років, а саме вона намагалася вирвати мені волосся, запідозривши у зв'язку з її дорогим огірочком. Що примітно я бачила її чоловіка вперше в житті, випадково зіткнувшись з ним у супермаркеті, він нагадував озвучений овоч як зеленню обличчя, так і його пупирками. Його неврівноважена дружина ледь побачивши наші візки,які випадково зіткнулися, видала бойовий клич і кинулася на захист свого огірка. Везли нас у дільницю мальовничим натовпом - у мене в руці пристойний шматок волосся, у жінки на обличчі мій ніготь, який відшарувався в запалі бою, на моєму ж наливався барвистий синець.

-Іди звідси, все одно не пущу. - ще раз сварливо крикнув чоловік, вириваючи мене зі спогадів, і цього разу підштовхуючи гострою палицею під м'яке і вкрай делікатне місце.

-Ще раз так зробите, посаджу вас на гострий кінець, і прокручу пару разів. - пригрозила мужичку, який навіть рот розплющив від подиву, я вже зрозуміла що фемінізму цьому світу не вистачає, тому жінка яка дає відсіч, явище рідкісне і всіляко засуджуване.

Пішла вбік від дороги, почекала поки недоросток сховається за масивною брамою, і побігла до самотнього дерева, яке примостилося на узбіччі, пригнічуючи своїм роздягненим виглядом. Залишається сподіватися тільки на те, що величезного вигляду жінка, яка спонукала коней, не оглядатиметься на всі боки. Швидко піднялася практично на саму маківку, яка злегка прогнулась під моєю вагою, і стала чекати. Благо не довго, інакше б замерзла на смерть, і так зуб на зуб від холоду не потрапляв. Хвилин через десять, ледве віз порівнявся з моїм деревом, пригнула в ароматну теплоту лугового сіна. Кінь захропів відчувши щось, але бабища його обсмикнула, успіх нарешті повернувся до мене обличчям. Як виявилося ненадовго.

-Добрий день, Гін. - почула брутальний голос, який більше підійшов би вгодованому чоловікові, ніж жінці.

-Вітаю, Ора. - голосно прогугнявив неприємний чоловічок, хоча я його й не бачила, але скривила губи і передражнила. Бачити вони мене не могли, я провалилася в стог, і для вірності зверху притрусила себе запашною травою. - Проїжджай. - через якийсь час сказав він, мабуть звірившись зі своїми списками.

Я почула скрип широко відчинених воріт, і віз похитуючись рушив вперед. Але коли я вже зраділа що мені все-таки вдалося всіх обдурити, як прямо зверху, з кам'яної арки входу почали сипатися іскри, і кінь злякано почав задкувати назад. Це взагалі не входило в мій план, і поки Гін несамовито кричав про проникнення сторонніх, почала стрімко вибиратися зі стогу сіна, який підозріло димився.

-Он вона. - варто було мені з'явитись, як гидкий Гін тицьнув у мене своєю палицею.

Багатообіцяюче посміхнулася, я не забула свою обіцянку, але на її виконання в мене зараз не було часу, потрібно поспішати, оскільки кіня вигнали за ворота, які зараз намагалися зачинити ще два малорослі чоловіка, а сіно вже палало й оглядна жінка з дивовижною прудкістю відстебнула коня від упряжі.

-У сторону. - прокричала, розлякуючи своїм криком птахів, мені здалося що одна дивна ворона якось підозріло на мене коситься, і бочком пробирається ближче, ніби норовить клюнути, тому про всяк випадок погрозливо додала. - Ану киш звідси. - і помчала напролом у ворота, які практично зачинились

Як же добре, що я поки що не встигла набрати вагу на всіх тих булках які тріскала заїдаючи стрес. Булки були смачні, і відірватися від їх поглинання було вкрай складно, але мені вдалося, і ця жертва не пройшла марно, я змогла прослизнути під чи захоплений, чи обурений моєю нахабністю дружній видих Гіна і Ори.

-Гадина.

Мене спробували загальмувати, але стоп-кран був зірваний і пара з вух уже валила, тому я стрибаючи і петляючи як заєць, поспішала до заповітного входу у величний, похмурий замок. Головне потрапити всередину, а там язик допоможе знайти те що шукаю.

З усіх боків чула вигуки:
-Лови сиву.

Я не ображалася, благо зараз напевно були заняття, бо двір радував своєю небагатолюдністю. Так що жваво навострила п'яти, і юркою лисою все ж таки прослизнула в академію.

-Давно я такої вистави не бачив.

На підвіконні сидів хлопець, який уважно оглядав мене з голови до ніг, на його піджаку красувалася пов'язка.

- Замість того щоб веселитися за мій рахунок, можна було б і допомогти.

Він зміряв мене поглядом.

-І навіщо тобі так треба було сюди потрапити?

Якийсь він надто цікавий, а настрій мій і так не райдужний, впав нижче нікуди.

-Треба. - підняла підборіддя і гордо пішла вперед, слабо розуміючи куди саме мені потрібно.

-Стій. - його владний окрик змусив мене зупинитися, і повернувши голову в його бік, іронічно підняла брову вгору. - Скажи куди тобі потрібно, проводжу. Інакше підозрюю, ти всю академію на вуха поставиш.

Зважила все за і проти, і вирішила що втрачати мені насправді нічого, сама я точно не знайду дорогу.

-Веди. - Дозволила я незнайомцю.

Хлопець посміхнувся, він був високим, темноволосим, із приємною  зовнішністю.

-Рон. - Протягнув він мені руку.

-Кетрін. - відповіла подумавши, але руку не подала, не знаючи якої капості можна чекати від магів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍