Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

-Може сьогодні з якимось гідним чоловіком познайомишся,- Іра теж відпила шампанське, поправляючи локони на своєму чорному волоссі,- але це мало ймовірно. На жаль, настільки я знаю, на цю вечірку мої свекор та свекруха запросили тільки одружених. Хіба, можливо, я когось пропустила.

-Будь ласка не треба про це говорити. У мене зовсім немає бажання з кимось знайомитися,- Кіра налила ще собі шампанського,- ще один келих вип’ю і на тому все. Я Іра, піду посиджу в бібліотеці.

-Ти впевнена, що хочеш у бібліотеці заховатися? Ти тільки подивися скільки людей прийшло, а музика яка приємна. Може потанцюємо?- в Іри був гарний настрій, навідміну від Кіри.

-Іро, йди розважайся. Я пізніш до тебе приєднаюся,- Кіра все-таки хотіла усамітнитися.

  Вона обвела очима залу, дивлячись на веселі обличчя гостей, а їй самій-то навпаки хотілося плакати. І Кіра знову зробила ковток шампанського, а потім ще… Все ж таки нарешті, вирішила піднятися на другий поверх де знаходилася бібліотека. У голові почало трохи паморочитися від випитого алкогольного напою та порушуватися координація руху. І не зважаючи на це, Кіра прихопила з собою ще повний келих, який не стрималася та налила, збираючись його випити у бібліотеці сидячи перед каміном. Не поспішаючи, піднімаючись сходами, трохи не перечепилася та вчасно втрималася рукою за поручні. Келих з шампанським відразу ж розлився і вона його лишила на сходах, поставивши з боку. Обернулася, переконуючись, що ніхто на це не звернув уваги. Вона зовсім не хотіла зганьбити репутацію свого дядечка.

  Дійшовши до дверей бібліотеки Кіра притулилася спиною до стіни. опановуючи своє тіло. Подумала про те, що вже і не пам’ятає, коли востаннє випивала. Взагалі вона не вживала алкоголю, хіба зовсім мало на якій-небудь вечірці у друзів. А сьогодні, на тобі, прямо понесло. Це французьке шампанське…, та хай йому грець… Варто було все ж наполягти на своєму та залишатися вдома, або в крайньому випадку прийняти пропозицію своєї сусідки і подруги та зустріти Новий рік з її родиною. Але тепер запізно. Емоції взяли верх над розумом та й ще в такому місці, де, аж край варто зберігати стриманість і слідкувати за своєю поведінкою. Нічого, заспокоїла себе саму в думках Кіра, впораюся. Пересиджу у бібліотеці, а потім повернуся додому. Головне залишатися не поміченою.

  Відірвавшись від стіни і намагаючись утриматися на ногах, Кіра відчинила двері у бібліотеку, та зайшла досередини. Усі стіни бібліотеки були заставлені стелажами з книгами. Цих книг було тут безліч, бо дядько Герман Федорович був неабияким колекціонером книг різної тематики. По ліву сторону біля вікна стояв письмовий стіл, а прямо, знаходився камін у якому горіли потріскуючи дрова. І перед яким стояв чорний, шкіряний диван. Кіра посміхнулася від того, що їй вдалося дійти у це затишне, а головне у місце де не було нікого з гостей. Нарешті можна побути на самоті. Вирішила присісти на диван перед каміном і зачекати коли пройде сп’яніння, щоб можна було вже поскоріше повернутися додому. Пройшовши через усю бібліотеку Кіра перечепилася та впала на диван.

-Якого біса,- вигукнув чоловік, який дрімав лежачи на дивані і з просоння відразу і не зрозумів, що на нього впало,- хіба ж можна так людей лякати?

-О…, а…, що…,- Кіра переляканими очима дивилася на чоловіка, якому щойно впала в обійми і який вже посміхався зрозумівши, те, що щойно сталося.- Ви-ба-ч-те… Я гадала, що бібліотека порожня і я… Ви хто? І відпустіть мене, я хочу встати…

-А я вас і не тримаю,- відповів на те чоловік все ще посміхаючись,- ви ж самі лягли на мене і так зручно умостилися на мені зверху. І ніяк не поспішаєте вставати…

-Як так можна, я впала,- поспішила заперечити Кіра,- я перечепилася. Хочу встати…

-Так вставайте, хіба я не дозволяю?- чоловік оцінюючим поглядом пробігся по Кіриному обличчі та фігурі,- але якщо все ж хочете полежати, то я зовсім не проти. Можемо полежати вдвох…

-Я хочу встати,- і Кіра зробила спробу підвестися і їй майже це вдалося, коли не втрималася і знову впала на чоловіка.- Ви-ба-ч-те… Допоможіть мені встати.

-Добре,- і незнайомець одним різким рухом сів на дивані утримуючи Кіру за талію, поставив на ноги.

  Він хотів відпустити її та вона знову ризикувала впасти і чоловік продовжував підтримувати.

-А ну, відпустіть мене,- Кіра почала прибирати його руки з своєї талії і коли це зробила, то знову впала на чоловіка.

  Її обличчя знову опинилося на рівні з його обличчям. І їхні погляди зустрілися. У його темно-синіх очах вона побачила насмішку і… Не могла відірватися від нього, бо його очі, як магнітом почали притягувати. І їй захотілося, щоб він поцілував її. Кіра заплющила свої очі і доторкнулася своїми губами до його губ жадаючи взаємності. Та він не дозволив їй поцілувати себе. А тільки знову посміхнувся та посадив її на диван, а сам підвівся та пішов до письмового столу. Налив у склянку води з графина та приніс їй.

-Випийте, та охолоньте, бо вас занадто занесло,- з іронічною у голосі сказав він їй,- незважаючи на новорічну ніч, напиватися все ж таки не варто було.