Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

- Чорт! – тільки і встигла прошипіти я, по інерції зробивши кілька кроків вперед, і застигла біля ялинки. От же ж зараза! Краще було сховатись за святковим деревом, але, здається, пізно. Мене помітили.

Як там говорила Ксюша? Хлопчики? Що ж, в залі і правда мало осіб жіночої статі. Але яка різниця, якщо всі вони дорослі?! І якщо частина цих самих "хлопчиків" зараз дивиться на мене голодними очима?

Ой, матінко, куди я прийшла?!

Для того, щоб впевнитись в чомусь, я навіть зажмурилась на секунду. Не допомогло. Ніяких дітей поруч не було. Сідобородого Діда Мороза також. Хоча, ні, дякую, ще тільки якийсь нереалізований театральний актор років так під п'ятдесят, що підробляє аніматором, на мої ноги не дивився! Мені і "хлопчиків" з головою вистачить" Ну Ксюша! Ким вона взагалі прийшла сюди працювати?!

Боязка спроба оглянути зал принесла позитивні результати. Ніякого пілона не спостерігалось. Туфлі в мене теж звичайні, хоч і на підборах, але я б такі і в нормальному житті взула, якби було куди – в червоних-то! Ну, хоч не стриптизерка…

- Ти чого стоїш?! – зашипіли за ялинкою.

Та сама дівчина, що й дала мені це плаття. Напевне, зрозуміла, що я ще довго не відмерзну від цього місця, і буде у гостей свята статуя Снігуроньки. Безкоштовно фотографуватись не буду! Правда, я б і за гроші не стала, але хто б мене питав?! Да тут половина присутніх, здається, вже уявила мене без цього плаття. Правда, не сказати, що для того треба надто багато фантазії, плаття-то ледь до середини стегна, та і груди, так би мовити, не особливо прикриті… Ще б глибше декольте зробили!

Не змогли б, тому що я інакше б не змогла натягти на себе це плаття, груди і так ледь з нього не випадають! Воно більше схоже на пов'язку з верхом, ніж на пристойний одяг! То Ксюша може таке надягати, але ж не я!

- І що мені робити? – спитала я. – Я не… - впевнено набрала повні груди повітря і випалила: - Я на заміну! Я думала, на дитяче свято йду!

Здається, дівчина – хто вона тут? офіс-менеджер? секретар? – тільки зараз почала розуміти всю катастрофічність ситуації. Принаймні, вона досить бадьоро потягла мене за руку, затягуючи назад за ялинку. В залі почувся тихий сміх, але, судячи по наляканому виразу обличчя цієї досі суворої і зібраної брюнетки, це ще гарна реакція.

- Яке свято? – перепитала вона на всякий випадок.

- Дитяче! – випалила я. – А куди ще можна Снігуронькою йти?

В моєму голосі задзвеніли істеричні нотки.

- Та тихіше ти! – обурилась дівчина. – Як тебе звати?

- Оля.

- Оля? Чорт! Чорт, чорт, чорт! – вона аж ногою тупнула від надлишку почуттів. – Мене звільнять! Мене викинуть з цієї організації, ще й ногою під зад дадуть!

- Що я повинна робити? – суворо спитала я, розуміючи, що ситуація ще більш невесела, ніж мені здалось. – І що то взагалі за свято?

- Ти повинна бути Снігуронькою, - знизала плечима дівчина. – Гарненькою Снігуронькою в короткому платті. Веселити людей.

- Як саме ця Снігуронька повинна веселити людей? – з натиском поцікавилась я, розуміючи, яке тут може бути розмаїття методів.

- Ну, конкурси всілякі… - з надією почала моя співрозмовниця. – Розважити їх трошки. Тут рада директорів! Ти розумієш? Вони ж мене на шматки роздеруть, якщо не вийде Снігуронька і не забезпечить їм свято! Мало того, ще й Дід Мороз у заторі застряг…

А, то є ще й Дід Мороз!

- Так ще й Снігуронька не та!

- Але ніяких інтим-послуг? – боязко уточнила я. – Приватних танців, стрибання по столам, пілона? Нічого такого?

- Та в нас же пристойна фірма! – заявила дівчина. – Так вийдеш?

Якщо не вийду, мені нічого не буде. А ось замовницю звільнять. А вона зробить все, щоб звільнили Ксюшу. А тоді мені доведеться самій платити за квартиру – а значить, нічогісінько не їсти, щоб знайти потрібну суму. Або шукати інше житло, але то навряд чи буде швидко, ще й під Новий рік, коли всюди підскочили ціни, а люди наче подуріли, намагаючись влаштувати собі свято.

Якщо вийду… Кілька годин сорому, кілька конкурсів… Я ж була колись Снігуронькою! Правда, то було в школі, коли я, одинадцятикласниця, виступала для учнів початкової школи, але вибору особливого немає.

- Добре, - довелось здатись. – Я вийду. Але якщо без…

- Без, без! – запевнила мене дівчина. – А через півгодини прийде Дід Мороз, він допоможе!

Прийде? Ну то навряд. Заторів зараз хіба що в метро нема, а Дід Мороз точно не там застряг. Ну та й байдуже. Може, через півгодини дійсно прийде професіонал, і мені не доведеться від сорому згорати?

Я видихнула і вийшла з-за ялинки. Ну нічого, люди як люди. Жінки в гарних платтях, чоловіки в костюмах. Більшість – не старше тридцяти років. Вдягнені багато. Може й правда пристойна публіка?

- Доброго дня! – випалила я, сподіваючись, що по кольору ще не злилась зі своїм платтям. – Шановні… - що то за організація, я поняття не мала, довелось випалити швидке "пані та панове", і в спину мені вдарилось щось тверде – офіс-менеджер, чи ким там була та дівчина, принесла сценарій.