Мері Рейн - Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн

Зранку я була не в дуже гарному настрої, адже, хто любить прокидатися о п'ятій годині ранку? правильно ніхто. Після всіх ванних процедур, я пішла на кухню. З першого поверху так смачно пахло, що я бистро побігла туди.

-Доброго ранку, мамо - тим часом мама чаклувала біля плити, готуючи мої улюблені панкейки.

-Доброго, сонечко - вона посміхнулася мені своєю найкращою усмішкою.

-Чому ти так рано прокинулася? зараз навіть шісти немає - звісно я знала, що це через мене, але ж я й сама могла себе нагодувати.

-Сьогодні ти поїдеш, як я могла тебе не нагодувати? - і знову ця усмішка, в мене найкраща мама в світі. Я підійшла до неї, та поцілувала її в щоку.

Після сніданку в компанії мами, вже був час виїжджати. Тому ми попрощалися і я вирушила в дорогу. Згодом я буду в столиці.

-Зустрічай мене Києв - звичайно я була в Києві далеко не перший раз, але все-таки, таке відчуття, що я їду в нове життя.

Через сім годин, я вже стояла під своїм новим домом, а тобто квартирою. Тато купив мені квартиру в центрі міста в новобудові. Ремонт тут був класний. Я бистро занесла всі свої речі в квартиру, їх було не дуже багато. Квартира була не велика, двох кімнатна. Через приблизно годин три-чотири, я вже розставила по своїх місцях всі свої речі, трохи прибрала. Врешті-решт, я звалилася на ліжко, і солодко заснула, на годиннику в той час було "17:32". 

Прокинулася я в "06:48" 

- Оце поспала - я була в легкому шоці з того, що я так довго спала, але довго ніжитися в ліжечку не вийде, оскільки сьогодні мені на роботу. Тому я вирішила, почати збиратися вже зараз. Після всіх ванних процедур, я пішла готувати собі каву, адже без кави немає дня. В дома не було ніяких продуктів крім кави, тому це весь мій сніданок, на жаль. Я пішла одягатися. Оскільки не знаю який в них там дрескод, я одягла білу рубашку, та чорні брюки, на ноги чорні підбори, вони сюди ідеально вписувалися. Хоч на них і важко ходити, я їх любила. Підфарбувала вії, та блиском губи, не дуже люблю фарбуватися. Взяла сумочку, та вийшла з дому рівно о "7:25". Сіла в машину та поїхала на роботу.

Мене переповнювали емоції, через те, що я дуже давно хотіла цю роботу. Я хотіла стати видатним архітектором, можливо ним я і не стала, але мені ще поки лише 22, все попереду.

На роботу нам на "8:00" рівно, я ще все встигала. Тому вирішила, купити собі каву в кафе, біля офісу. Там була не дуже велика черга, всього один чоловік, та дівчина років по 25 кожному. Думаю вони теж з цього офісу, надіюсь ми подружимось. Я взяла собі лате на банановому молоці, це база. Та різко повернулася, бо вже трохи спізнювалася, я не розрахована своїх можливостей, та влетіла на якогось чоловіка, який стояв позаду мене.

-Дівчино, обережніше - сказав бариста, але вже було пізно, все моє лате, було на рубашці, цього гарно складеного чоловіка " так, я й це встигла замітити". Він держав в руках телефон, і якусь папку, напевно важливі документи, але було пізно, вони вже були мокрі, в моїй ну дуже смачній каві. Він підняв голову, та поглянув мені прямо в очі, я аж зашарілася від цього погляду, але ми і далі грали в мовчанку, бо не проронили ні одного слова. Я почула тільки свій же стогін, бо було шкода лате.

- Пробачте, я випадково - першою відмерла я, і дуже тихим голосом промовила, але по його лиці було видно, що йому до дупи мої вибачення. На вигляд він був такий злий, що здавалося, що зараз вб'є мене на місці. А бариста все ще стояв в мене за спиною з відкритим ротом, я так розумію він знає хто це, так? чому тоді я не можу згадати, хто це такий? схоже витріщалася я на нього дуже відкрито.

- Надивилася? - я бистро відвела погляд, і почала дивитися на пустий стаканчик в своїх руках.

-Так, дякую - Божечки, і де в мені стільки сміливості? але голос в нього гарний, такий в міру низький, і мужній. Я мигцем поглянула на годинник, і зрозуміла, що запізнююся вже на дванадцять хвилин.

- Вибачте мене будь ласочка, але як ми можемо вирішити наш конфлікт? -  випалила я, бо ну уж дуже я не хотіла запізнюватися, в перший же день, але вже це зробила, коли пішла сюди..

- Можемо - мовив загадково, він ухмильнувся кутиком губ.

- І можна пошвидше? я трохи запізнююсь - я сказала це без ніякої агресії, просто як прохання.

- Звісно, ідіть за мною - ойййййй, і куди я встряла? але я все ж пішла за ним. Він йшов до офісу, тому мені пощастило. Я йшла прямо біля нього так, що наші плечі стикалися одне з одним, і я добре чула як від нього пахне моєю кавою, і ще чимось, але чим я не встигла розчути, тому що ми зайшли в будівлю офіса. Було дуже відчутно напруження в приміщенні, я відразу подивилася по сторонам, але нічого такого не відбувалося, все було як в звичайному офісі, ніхто на нас не дивився, всі були зайняті своїми справами. Ми з чоловіком зайшли в ліфт, і поїхали на самий останній поверх. Мене це настерегло, я обернула голову до чоловіка.

- Як вас звати? - поцікавитися я, чоловік подивився на мене, та знову ухмильнувся.

- Здогадайся, ти ж розумна дівчинка? - до чого ці ігри? твоє лице таке знайоме, стоп..

- Мирослав?

- Бінго - він так щиро посміхнувся, ніби йому було й справді смішно з мене. Я відразу опустила очі на його рубашку, вона все ще була вся в каві.

- Ой - все, що встигла договорити я, бо двері ліфту відчинилися, і відкрився вид на величезний кабінет, з панорамним вікном на всю стіну.

Мирослав швидко підійшов до шафи, та дістав звідти білосніжний рубашку. Поклав її на стіл, та почав розстібати брудну рубашку. Весь цей час він дивився на мене. Я стояла біля ліфту як заморожена, адже, я щойно розлила каву на свого начальника, Боже мій. А той все ще розстібував ґудзики на рубашці. І коли розстібнув останній я різко повернулася, він тихо засміявся. Чулося шарудіння, але воно затихло, а я все ще стояла як і раніше, не наважуючись повернутися, але згодом до мого плеча торкнулася рука, я здригнувся, і повернулася.