Микола Куліш - Скорочено Мина Мазайло

Рина

— Дай я покажу, як писати!... "Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно".

Мати пішла.

Рина (до Улі)

— Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю — закохай!

Уля (схвильовано)

— Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до нього підступитися? З якого боку?

— З українського,... тільки з українського.

— Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український. ...Не хочу, не можу, не знаю як...

Рина

— Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він

одмикається. Дурненька, не бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка. ...А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?

Як усяка Уля, Уля — кіноманка:

— Ти серйозно?

Рина не така, щоб назад.

— От на! Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися. Адалі — сама побачиш...

(Постукала у двері до брата.)

— Моко, вийди на хвилинку!

4

Увійшла мати. До Рини голосно й авторитетно:

— Тьотя не одержить такої телеграми)

Рина

— Цс—с... Чого?

Мати {тихше)

— А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.

5

Увійшов Мокій, юнак... з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:

— Ну?

Рина (до брата)

— Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга — Уля Розсоха. Уля самими губами:

— Розсохина.

Рина (снатиском)

— Розсоха.

Мокій незграбно подав руку.

Рина

— На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово — бразолійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?

Мокій

— Бразолійний — темно—синій. (До сестри.) Більш нічого? (Взяв йти).

Рина (до Улі)

— Бразолійний — темно—синій, розумієш, .Улю? (До брата.) Уля каже, що воно звучне таке, свіже — бразолійний.

М о к і й (do Улі. Стримано)

— Ви де чули чи вичитали це слово?

Ул я (розгубилася)

— Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло й вподобалось...

Рина (перехопила)

— Улі ще одне подобалось слово... "Бринить", ти казала? ... Що таке "бринить", Моко?

Мокій (м'якше)

— А, "бринить". По—руському — "звучить". Та тільки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри, нахмурившись.) Стривай! Ти мене колись про це слово вже питала... Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала.

Рина

— Невже питала? Тепер пригадую. ...А я у тебе спитала для Улі, та забула... Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" — якесь надзвичайне слово...

Мокій (до Улі)

— "Бринить" має декілька нюансів, відтінків. По—українському кажуть: орел бринить. Це означає — він високо, ледь видко — бринить... Можна сказати — аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледь примітний такий, бринить... Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки—тільки береться, вона ще неясна — бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чути пісню... (З гумором.) Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.

Уля

— А знаєш, Рино? Мені справді вподобалось це слово.

Рина

— Браво! Ти, я бачу, тепер зрозуміла, які що. (До Мокія.) Між іншим, Уля страшенно любить українські кінокартини і написи... каже, що вони якісь... надзвичайні.

Мокій

— На жаль, гарних українських кінокартин дуже мало... Дуже мало!