Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

молодий Патрик став четвертим графом Ґленкірка, було вирішено, що ваше весілля відбудеться Дванадцятої ночі.

Вражена, Катріона дивилася на нього.

— Хто це вирішив, батьку?

— Ми з графом.

— Не спитавши мене? — проказала вона розсерджено.

— Питати тебе? Навіщо, дочко? Вас заручено одинадцять років тому. Цей шлюб завжди вважався очевидним, — говорив Джеймс Хей знервовано. Його дочка дратувала його. Як завжди. Вона була зовсім не таке м’яке, ніжне створіння, як його дружина.

— Ви могли б мені розповісти про ці нові обставини й поцікавитися, чи не проти я вийти заміж аж на рік раніше! — закричала вона на нього. — Я не хочу заміж так рано, та й дарма ви згаяли час, бо я взагалі не збираюся заміж за Патрика Леслі, ніколи!

— Чому ж ні, дорогенька? — запитала Гізер. — Він такий приємний юнак. І ти станеш графинею!

— Люба мамусю, він просто хтивий бугай! Відтоді, як дядько Патрик, полетівши з коня, зламав собі шию й цей юний граф повернувся додому, жодного дня не минуло, щоб я не чула про його перемоги! Уся околиця славить про його походеньки в ліжку, на сіні, під парканом! Я не ляжу під цього брудного спокусника.

Господар Ґрейгевена був вражений таким спалахом люті своєї дочки. Джеммі почав був сміятися, але зразу ж принишкнув під поглядом матері. Гізер зрозуміла, хоч і запізно, що геть забула про одну з найважливіших речей, яких мала навчити свою дочку.

— Вийдіть! — наказала Гізер чоловікові й синові. — Сядь-но, Катріоно, — промовила вона до дочки, коли чоловіки пішли. — Чи знаєш ти щось про те, що відбувається між чоловіком і жінкою в подружньому ліжку?

— Авжеж, — різко відповіла дівчина. — Він запихає прутня в дірку між її ніг, а через кілька місяців звідти вилазить дитина.

Гізер на мить заплющила очі. «О, дитинко моя! — подумала вона. — У своїй безмежній, усеохопній любові до твого батька я забула, що ти також жінка. Ти не знаєш про принади, що їх дарують зустрічі між коханцями, і я навіть не уявляю, які слова маю сказати тобі».

Розплющивши свої фіалкові очі, вона глибоко зітхнула.

— У чомусь ти маєш рацію, — спокійно мовила Гізер. — Проте від любощів між чоловіком і жінкою не щоразу з’являється дитина. Є способи запобігти зачаттю й далі насолоджуватися радощами любові. Я рада буду навчити тебе цього, перш ніж ти візьмеш шлюб.

Дівчина здавалася зацікавленою.

— Процес любощів, Катріоно, це справжнє задоволення.

— Хіба? Як це так, мамо? — перепитала вона зневажливо.

«Боже мій, — подумала Гізер, — як це пояснити?»

— Дитино, ти коли-небудь цілувалася? Може, хтось із твоїх кузенів намагався на вечірках дістати від тебе поцілунок?

— Авжеж, намагався й діставав від мене добрячої прочуханки! І більше не наближався.

Гізер ладна була закричати з відчаю.

— Цілуватися — це дуже приємно, Катріоно. Як і пестити одне одного. Я б сказала, що це смачно.

Кат подивилася на свою матір, як на божевільну.

— Я не можу собі уявити, мамо, що може бути приємного в тому, що чоловік і жінка труться тілами одне об одного.

Вона поводилася вкрай зверхньо, так, що Гізер увірвався терпець.

— І все-таки, дочко, це приємно! Повір, уже я це добре знаю! Господи, Кат, яка ж ти нездара! Ти уявлення не маєш, що значить бути жінкою, і це моя провина. Наступні чотири з половиною тижні будеш цього вчитися. Ти вийдеш заміж за свого кузена Ґленкірка Дванадцятої ночі, як ми й вирішили. Це чудова партія, тобі насправді пощастило мати такого хорошого чоловіка!

— Я не збираюся за нього заміж, мамо!

Гізер зайшла з іншого боку.

— То що ж ти робитимеш, якщо не підеш заміж за Ґленкірка?

— Мамо, є й інші чоловіки. У мене чималий посаг.

— Тільки для Ґленкірка, люба.

Брови Кат здивовано піднялися. «Нарешті вона зважає на мене», — з полегкістю подумала Гізер.

— Катріоно, у тебе дуже великий посаг лише для Ґленкірка. Мем так вирішила. Якщо зберешся заміж за когось іншого, твій посаг стане вельми скромним.

— А бабуся не припускала, що Ґленкірк може померти або взагалі відмовити мені? — допитувалась обурена Катріона.

— Якби Патрик помер, ти б вийшла заміж за Джеймса. Мем призначила тебе на роль графині Ґленкірка, а про те, щоб твій наречений відмовив тобі, навіть мови не могло бути. Ну-ну, доню. Патрик Леслі — освічений, чарівливий чоловік. Він кохатиме й буде добрий до тебе.

— Я не піду за нього заміж!

— Не тобі вирішувати, дорогенька. Досить бурмоситися. Час уже нашим гостям з’явитися. Усі твої кузени будуть тут, бажатимуть тобі щастя.

Її кузени! О Господи! На щастя, її дядьки Колін та Еван жили в Единбурзі, тож їхні нащадки їй не загрожували. Але інші! Хлопці не такі вже й погані, однак ці шестеро манірних дівчат!

Фіона Леслі була дев’ятнадцятирічною вдовою (бідолашний Оуен Стюарт не подужав тягаря подружнього обов’язку), мала пишні принади й золотаво-каштанове волосся, сірі, мов грозова хмара, очі, червоні випнуті губи та глибокий виріз на сукні. Далі за віком ішла шістнадцятирічна Джанет Леслі, яка навесні мала вийти заміж за Фіониного брата — кузена Чарльза. Джан ледве стримувала радість, що незабаром стане графинею Сайтена, — от дурноверха корова! Айліс Хей було вже п’ятнадцять років, і для неї запланували одруження з Джеймсом Леслі, молодшим братом Ґленкірка. До цього шлюбу було ще принаймні два роки. Бет Леслі, шістнадцяти років, обожнювала свого дядька Чарльза й мала невдовзі оселитися в монастирі у Франції. Щоб поруч із нею були близькі родичі, її чотирнадцятирічну сестру Емілі заручили із сином дядька Дональда Жаком де Валуа-Леслі. Останньою за віком була маленька Мері Леслі, їй, тринадцятирічній, ще три-чотири роки залишалося чекати свого шлюбу з братом Кат Джеммі. Кат сподівалася, що доти Мері перестане хихикати у відповідь на все, що каже Джеммі, хоча Джеммі, здавалося, був не проти.

Катріона увійшла до зали з матір’ю. Її одразу ж оточили, вітаючи та бажаючи гараздів, кузени. Святкували її день народження, і вона зрозуміла, що не може й далі залишатися сердитою.

Раптом почувся хрипкуватий котячий голос Фіони:

— Кат, люба, а ось і твій наречений. Вона подорослішала, еге, Патрику? Вона майже жінка.

Катріона холодно зиркнула на свою старшу кузину і, піднявши сердиті очі, зустрілася поглядом із враженим Патриком, графом Ґленкірка. Великою теплою рукою він підніс її долоньку до своїх губ.

— Кузино, — його голос був глибшим, ніж той, який вона пам’ятала. — Ти завжди була красуня, Катріоно, але сьогодні ще й перевершуєш усіх жінок у цій залі. — Узявши під руку, він повів її до помосту. Фіона ж, залишившись на самоті,