Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

пропустити в обидва кінці з десяток завантажених лісом і зерном важких барж, і в яскравому блиску вранішнього сонця, що лилося в просвіт між двома купами кам’яного вугілля, Ковпервуд побачив під стіною складу дерева купку ірландських вантажників, котрі відпочивали на березі. Бронзові від засмаги, могутні здоровані в червоних і синіх камізельках, підперезані широкими ременями, з короткими люьками в зубах — вони були прекрасні. «Чим це вони мені так сподобалися?» — дивувався Ковпервуд. Кожен куточок цього необлаштованого, брудного міста був мальовничим. Усе тут, здавалося, співало. Світ був молодим. Життя створювало щось нове. То чи варто було взагалі їхати далі на північний захід? Утім, це він вирішить пізніше.

А поки що йому треба навідати кількох впливових чиказьких функціонерів, до котрих у нього були рекомендаційні листи. Потрібно зустрітися і погомоніти з тутешніми банкірами, гендлярами хлібом та комісіонерами. Френка цікавила чиказька фондова біржа. Всі тонкощі біржових махінацій він знав досконало, а в Чикаґо укладалися найбільші угоди на хліб.

Погримівши закапелками непоказних будиночків, потяг нарешті зупинився біля одного з численних дощатих перонів. Під гуркіт вивантаження скринь і валіз, сопіння паротягів, гомін пасажирів, котрі метушилися туди й сюди, Ковпервуд вибрався на Канал-стрит і гукнув кеб. Вони стояли тут цілою шеренгою як свідчення того, що Чикаґо — місто аж ніяк не провінційне. Ковпервуд наказав візнику завезти його в «Ґранд-Пасифік». Це був найдорожчий готель, де зупинялися лише заможні люди, і тому він уже заздалегідь вирішив обрати саме його. Дорогою він уважно розглядав вулиці, немов картини, які хотів би придбати. Назустріч траплялися жовті, блакитні, зелені, білі та брунатні вагончики конки. Їх тягли, побрязкуючи дзвіночками, заморені, худі, як скелети, шкапи, і це видовище втішило Ковпервуда.

Вагончики були геть погані. Просто яскраво розмальовані великі фанерні скрині з вставленими в них скельцями та прилаштованими подекуди блискучими мідними дрібничками. Але чоловік розумів, що, коли місто розростеться, на конці можна буде нажити мільйони. Міські залізниці були його покликанням. Ні маклерські операції, ні банкірська справа, ні навіть велика гра на біржі не вабили його так, як міські залізниці, що відкривали широкі можливості для хитрих маніпуляцій.

2. Розвідка

Чикаґо — місто, з розвитком якого так нерозривно надалі буде пов’язана доля Френка Алджернона Ковпервуда. Кому дістануться лаври завойовника цієї Флоренції західних штатів? Місто, подібне на розпалене багаття, місто — символ Америки, місто-поет у штанях із оленячої шкіри, суворий, неотесаний Титан серед міст! На березі мерехтливого озера лежить цей гранд-король у лахмітті та латках, місто-мрійник, ледачий халамидник, з якого складаються легенди, бурлака з дерзанням Цезаря, з творчою силою Еврипіда. Місто-бард — про великі сподівання та великі досягнення співає воно, загрузнувши грубими черевиками в трясовині буднів. Пишайся своїми Афінами, о Греціє! Італіє, вихваляй свій Рим! Перед нами — Вавилон, Троя та Ніневія нового століття! Сюди, дивуючись усьому, сповнені надій, йшли переселенці зі західних і східних штатів. Тут голодні та холодні трудівники полів і фабрик, носячись із мрією про незвичайне та нездійсненне, створили собі столицю, що виблискує зарозумілою розкішшю серед бруду.

Із Нью-Йорка, Вермонта, Нью-Гемпшира, Мена стікався сюди дивний і різношерстий люд. Рішучі, терплячі, наполегливі, ледь торкнуті цивілізацією, всі ці приблуди жадали чогось, але не вміли осягнути справжньої цінності того, що їм давалося, прагнули слави та величі, не знаючи, як їх досягти. Сюди йшов фантазер-мрійник, котрий утратив свій родовий маєток на півдні, сповнений надій вихованець Єльського, Гарвардського або Принстонського університетів, волелюбний рудокоп Каліфорнії та Скелястих гір, з мішечком срібла або золота в руках.

Уже стали з’являтися й розгублені іноземці — угорці, поляки, шведи, німці та росіяни. Збентежені незнайомою мовою, боязко зиркаючи на свого сусіду чужої національності, вони селилися колоніями, щоб жити серед своїх.

Тут водилися повії, шахраї, шулери, шукачі пригод par excellence[1]. Це місто заселяли покидьки з усіх міст світу, серед котрих тонула жалюгідна купка місцевих уродженців. Сліпучо спалахували вогні будинків розпусти, дзвеніли банджо, гітари та мандоліни в барах. Сюди, як на бенкет, стікалися найсміливіші мрії та найниціші жадання століття і бенкетували всмак у цьому диво-місті — центрі західних штатів.

У Чикаґо Ковпервуд насамперед вирушив до одного з найудатних функціонерів — голови правління найбільшого в місті банку, «Лейк-сіті Нейшнл», вклади якого перевищували чотирнадцять мільйонів доларів. Банк розташувався на Дірборн-стрит, в Мунро, всього за два-три квартали від готелю, де зупинився Френк.

— Дізнайтеся, хто цей чоловік, — наказав Джуд Едісон, голова правління, своєму секретареві, побачивши Ковпервуда, котрий входив до приймальні.

Кабінет був облаштований так, що пан Едісон, не встаючи з-за свого письмового столу, міг бачити крізь внутрішнє вікно кожного, хто входив до нього в приймальню, перш ніж той бачив його самого, і вольова, енергійна постать Ковпервуда відразу привернула до себе увагу банкіра. Френк у будь-яких обставинах умів триматися впевнено та невимушено, чому немало сприяло його тривале та тісне спілкування зі світом банківських та інших фінансових махлярів. Для своїх тридцяти шести років він був на диво проникливий і навчений життєвим досвідом. Люб’язний, ввічливий, він разом із тим завжди вмів наполягти на своєму. Особливо звертали на себе увагу його очі — гарні, як очі ньюфаундленда або шотландського вівчура, такі ж ясні та привабливі. Погляд їх був то м’який і навіть ласкавий, сповнений співчуття та розуміння, то раптом твердів і, здавалося, сипав блискавками. Оманливі очі, непроникні, в той же час вони чимось вабили до себе найрізноманітніших людей.

Секретар, виконавши розпорядження боса, повернувся з рекомендаційним листом, а слідом за ним увійшов і сам Ковпервуд. Пан Едісон мимоволі підвівся — він робив це далеко не завжди.

— Радий познайомитися з вами, пане Ковпервуд, — чемно сказав він. — Я звернув на вас увагу, як тільки ви увійшли до приймальні. У мене тут, бачите, вікна влаштовані так, щоб я міг усе бачити. Сідайте, будь ласка, не відмовитеся від смачного яблучка? — він висунув ліву шухляду столу, вийняв звідти кілька блискучих червоних плодів і простягнув один із них Френкові. — Я щоранку з’їдаю по яблуку.

— Ні, дякую, — чемно відмовився Ковпервуд, уважно придивляючись до співрозмовника, намагаючись розпізнати характер цього чоловіка та глибину його розуму. — Ніколи не їм між сніданком та обідом, але щиро вдячний. У Чикаґо я проїздом, однак вирішив, не гаючи часу, з’явитися до вас із цим листом. Вважаю, що ви не відмовите мені