Шеклі Роберт - Безіменна гора (переклад Віктора Часника), Шеклі Роберт

Ця планета швидше належала кільком мільйонам земних поселенців, які будуть її використовувати, ніж кільком сотням тисяч дикунів, які снували по її поверхні. Так, принаймні, вважали на Землі.

— Розкажіть їм знову про чудову резервацію, яку ми підготували. Їх там будуть годувати, одягати, вчити ...

Беззвучно підійшов Денге. "Ми збираємося здивувати їх добротою", — сказав він. "Кожному чоловікові — наручний годинник, пара черевиків і урядовий каталог насіння. Кожній жінці — губна помада, цілий шматок мила і комплект натуральних бавовняних штор. Для кожного села – залізничну станцію, магазин. — "Тепер ви заважаєте роботі", сказав Моррісон. "Причому перед свідками". Денге знав правила. "Вибач, старий", — сказав він і відступив назад. "Вони говорять, що передумали", — сказав перекладач. "Якщо перевести буквально, вони кажуть, що ми повинні повернутися в нашу демонічну країну в небі, або вони знищать нас жахливою магією. Священні барабани зараз вже вибили закляття, і духи збираються". Моррісон з жалем подивився на аборигенів. Щось подібне відбувалося на кожній планеті з корінним населенням. Одні і ті ж безглузді погрози завжди створювалися доцивілізаційними народами з гіпертрофованою думкою про себе і взагалі без поняття про силу технології. Він занадто добре знав первісних людей. Великі хвальки, великі вбивці місцевої різноманітності кроликів і мишей. Іноді чоловік п'ятдесят зберуться разом і накинуться на нещасного втомленого буйвола, загнавши його до знемоги, перш ніж наважаться наблизитися, щоб замучити до смерті шпильковими уколами тупих списів. А потім які проведуть банкети, затіють святкування! Яких героїв вони придумали самі! — Передайте, щоб забиралися під три чорти, — сказав Моррісон. — Передайте, що якщо вони підійдуть до табору, то на власній шкурі випробують деякі справжні чари.

"Вони обіцяють великі неприємності в п'яти надприродних категоріях" — крикнув услід перекладач. "Збережи це для своєї докторської дисертації", сказав Моррісон, і перекладач весело посміхнувся.

Настав час знищення безіменній гори. Лернер відправився з останнім обходом; Денге носився зі схемою розташування зарядів. Потім всі відійшли назад. Підривники скарлючилися в своїх окопчиках. Моррісон пішов на Контрольний Пункт.

Один за іншим рапортували про готовність керівники груп. Фотограф зробив заключний знімок.

"Будь готовий, — сказав Моррісон по радіо і зняв захисні блокування з головного детонаційного ящика. "Поглянь на небо", — пробурмотів Лернер. Моррісон подивився вгору. Сутеніло, і з заходу з'явилися чорні хмари, що покривали охристе небо. У таборі настала тиша, і навіть замовкли барабани з довколишніх пагорбів. "Десять секунд. П'ять, чотири, три, два, один — пішла!" Моррісон втиснув кнопку. В цю мить він відчув на щоці слабкий вітерець. І тут же схопився за кнопку, інстинктивно намагаючись повернути скоєне.

Тому що ще до того, як пролунали крики, він зрозумів, що в розташуванні зарядів допущена жахлива помилка.

Пізніше, залишившись на самоті в наметі, після того як поховали мертвих, а поранених віднесли в лазарет, Моррісон спробував відновити події. Це була, зрозуміло, випадковість: раптова зміна напрямку вітру, несподівана крихкість породи під поверхневим шаром і злочинна дурість у встановленні бустерних зарядів саме там, де вони могли заподіяти найбільшу шкоду.

Ще один випадок в ланцюжку неймовірностей, сказав він собі ... і різко випростався.

Вперше йому спало на думку, що нещасним випадкам, можливо, допомогли.

Моррісон піднявся і став міряти кроками вузький прохід намету. Підозра з очевидністю падало на Денге. Конкурентні пристрасті могли завести далеко. Доведи він, що "Transterran Steel " некомпетентна, роботи проводяться недбало, в аварійних умовах, — і замовлення дістанеться компанії Денге. Але це надто очевидно. Довіряти не можна нікому. Навіть у непримітного Лернера могли бути свої причини. Можливо, варто звернути увагу на аборигенів і їх чари – хтозна, раптом це прояв психокінетичних здібностей.

Він підійшов до виходу і подивився на розкидані навколо намети, де жили його робітники. Хто винен?

З пагорбів долинав приглушений бій незграбних барабанів колишніх власників планети. І прямо попереду височіла посічена шрамами лавин безіменна гора.

Вночі Моррісон довго не міг заснути.

На наступний день робота тривала як зазвичай. Денге, підтягнутий і зібраний, в галіфе кольору хакі і темно-рожевому офіцерському кітелі, підійшов до колони вантажівок з хімікатами для зведення боліт.

— Привіт, шеф! — бадьоро почав він. — Я б із задоволенням поїхав з ними, якщо не заперечуєте.

— Прошу, — ввічливо погодився Моррісон.

— Дуже вдячний. Обожнюю подібні операції, — повідомив Денге, забираючись в кабіну головної машини поруч з картографом. — Такого ґатунку операції наповнюють мене почуттям гордості за людський рід. Ми піднімаємо цю марну болотну цілину, сотні квадратних миль, і в один прекрасний день поля пшениці заколосяться там, де стирчав очерет.

— Ти взяв карту? — запитав Моррісон у десятника Рів'єри.

— Ось вона, — сказав Лернер, передаючи карту.

— Так ... — гучно захоплювався Денге. — Болота — в пшеничні поля. Перехоплює подих! Чудо науки. І що за сюрприз для мешканців боліт! Уявіть переляк сотень видів риб, земноводних, птахів, коли вони виявлять, що їх водяній рай раптово затужавів. Буквально затвердів навколо них; фатальне невезіння. Зате, зрозуміло, чудове добриво для пшениці.

— Що ж, рушили, — наказав Моррісон. Денге грайливо замахав проводжаючим. Рів'єра вліз у вантажівку. Флінн, десятник-хімік, їхав в своєму джипі.

— Зачекайте, — сказав Моррісон і підійшов до джипу. — Я хочу, щоб ви простежили за Денге.

— Постежити? — здивовано втупився Флінн.

— Ну так. — Моррісон нервово потер руки. — Зрозумійте, я нікого не звинувачую. Але відбувається занадто багато випадковостей. Якщо комусь вигідно представити нас з поганою боку ...

Флінн по-вовчому усміхнувся.

— Я простежу за ним, бос. Не хвилюйтеся за цю операцію. Може бути, він складе компанію своїм рибкам під пшеничними полями, — Без грубощів, — попередив Моррісон.

— Боже збав. Я прекрасно вас розумію. — Десятник пірнув в джип і з ревом помчав до голови колони. Півгодини процесія вантажівок здіймала пил, а потім остання зникла вдалині. Моррісон повернувся в намет, щоб скласти звіт про хід робіт.

І виявив, що не може відірватися від рації, чекаючи повідомлення Флінна. Хоч би Денге що-небудь накоїв! Якусь дрібну капость, доводячи свою провину. Тоді у Моррісона було б повне право розірвати його на частини.

Минуло дві години, перш ніж ожила рація, і Моррісон розбив коліно, кинувшись до неї при звуці зумера.

— Це Рів'єра. У нас неприємності, містер Моррісон. Головна машина збилася з курсу. Не питайте, як це сталося. Я думав, що картограф знає свою справу. Платять йому досить.

— Що трапилося?! — закричав Моррісон.

— Здається, в'їхали на тонку кірку. Вона тріснула. Внизу трясовина, перенасичена водою. Втратили все, крім шести вантажівок.

— Флінн?

— Ми настелили понтони і багатьох витягли, але Флінна не врятували.

— Добре, — важко вимовив Моррісон. — Висилаю за вами всюдиходи. Так, і ось що. Не спускайте очей з Денге.

— Це буде сутужно, — сказав Рів'єра.

— Чому?

— Бачте, він сидів в головній машині. У нього не було ні найменшого шансу.

Атмосфера в таборі була напружена до межі. Нові втрати зробили запеклими і озлобили людей. Побили пекаря, тому що хліб мав дивний присмак, і ледь не лінчували гідробіолога за те, що він тинявся без діла біля чужого обладнання. Але цим не вдовольнилися і стали підглядати за становищем аборигенів.

Дикуни влаштували поселення в скелях поруч з робочим табором — гніздо пророків і чаклунів, які зібралися проклинати демонів з неба. Їх барабани гриміли день і ніч. У людей свербіли руки стерти всю цю братію в порошок, просто щоб припинити шум.

Моррісон активізував роботи. Дороги будувалися і через тиждень розсипалися. Привезена їжа псувалася з катастрофічною швидкістю, а їсти місцеві продукти ніхто не хотів. Під час грози блискавка вдарила в генератор, нахабно обійшовши громовідводи, встановлені самим Лернером. Пожежа охопила пів-табору, а прилеглі струмки пересохли самим загадковим чином.

Зробили другу спробу підірвати безіменну гору. В результаті виник обвал, причому в несподіваному місці. П'ятеро робітників, які потайки випивали на схилі, були засипані камінням. Після цього підривники відмовилися встановлювати на горі заряди.

І знову викликала Земля.

— Але що саме вам мішає? — запитав Шотуелл.

— Кажу вам, не знаю, — відповів Моррісон.

— Ви не допускаєте можливість саботажу? — трохи помовчавши, припустив Шотуелл.

— Ймовірно, — сказав Моррісон. — Все це ніяк не пояснити природними причинами. При бажанні, нам можна сильно напаскудити: збити з курсу колону, переставити заряди, пошкодити громовідводи ...

— Кого ви підозрюєте?

— У мене тут п'ять тисяч людей, — повільно вимовив Моррісон.

— Я знаю. Тепер слухайте уважно. Правління вирішило надати вам необмежені повноваження. Для виконання роботи ви маєте право робити все, що завгодно. Якщо треба, замкніть пів-табору. Якщо вважаєте за необхідне, знищуйте аборигенів. Прийміть всі й усілякі заходи. Будь-які ваші дії не будуть поставлені вам в провину і не спричинять відповідальності. Ми готові навіть сплатити більш ніж солідну винагороду. Але робота повинна бути виконана.

— Я знаю, — сказав Моррісон.

— Але ви не знаєте, яке значення отримав Робочий Об'єкт 35. По секрету можу повідомити, що компанія зазнала ряд невдач в інших місцях. Ми надто загрузли, щоб кинути цю планету. Ви просто зобов'язані довести справу до кінця. Будь-якою ціною.

— Зроблю все, що в моїх силах, — сказав Моррісон і дав відбій.

В той день вибухнув склад пального. Десять тисяч галонів Д-12 були знищені, охорона загинула.

— Тобі диявольськи пощастило, — похмуро промовив Моррісон.

— Ще б. — Під шаром бруду і поту лице Лернера було сірим. Він хлюпнув собі в склянку. — Виявися я там на десять хвилин пізніше, і мені кришка.

— Страшенно вдало, — задумливо пробурмотів Моррісон.

— Ти знаєш, — продовжував Лернер, — мені здалося, що ґрунт був розпечений. Не може це бути проявом вулканічної діяльності?

— Ні, — сказав Моррісон.